Порівняння Gefest 900 K17 коричневий vs Ergo HL 2208 нержавіюча сталь

Тип варильної поверхні, передбаченої в плиті.

Варильна поверхня — це основна робоча частина плити, верхня її сторона, де розташовуються конфорки. Такий Тип поверхні залежить від типу конфорок:

— Газова. Газові конфорки зручні насамперед миттєвою реакцією на поворот ручки регулятора потужності. Крім того, для них підходить посуд з будь-яких матеріалів та будь-якою формою дна — за умови, що вона нормально переносить нагрівання і стабільно стоїть на решітці. Крім того, в експлуатації такі плити дешевше електричних. Їх головним недоліком є необхідність підключення газу, причому тут є кілька нюансів. По-перше, газові магістралі є далеко не скрізь (наприклад, їх не проводять в будинку вище 10 поверхів); а використовувати змінні балони — досить клопітка справа. По-друге, потребує підключення тшательности, його повинен проводити фахівець-газівник. Також відзначимо, що газові конфорки більш вимогливі до дотримання правил безпеки, ніж електричні.

— Електрична. Електричні плити відрізняються безпекою й простотою в експлуатації: в них відсутній відкрите полум'я, яке потрібно запалювати і яке може згаснути, привівши до витоку газу. У таких пристроях простіше реалізувати різні додаткові функції, ніж у газових плитах. Крім того, електрика є в будь-якому будинку, на відміну від газу; а процедура підключення досить проста (хоча в деяких випадках вона також може вимагати участі спеціаліста). З...іншого боку, електроплити досить «ненажерливі» в плані енергоспоживання; тому вони вимагають якісної проводки, а їх експлуатація обходиться дорожче, ніж у випадку газових плит (хоча останнє частково компенсується застосуванням спеціальних тарифів на електроенергію для власників електроплиток). Ще один недолік — значна теплова інерція, однак у деяких прогресивних типах конфорок (Hi-Light, індукційних — див. нижче) цей момент зведений до мінімуму. Також відзначимо, що всі електроплити вимогливі до форми посуду: вона повинна мати рівне дно для щільного контакту з конфоркою, а індукційні нагрівачі мають обмеження ще й за матеріалами.

— Комбінована. Варильна поверхня, що поєднує в собі газові та електричні конфорки. Найбільш популярний формат таких моделей — «3+1», 3 газових конфорки і 1 електрична; тобто, по суті, мова йде про газових плитах, доповнених електричним нагрівачем. Саме помітне перевага таких варильних поверхонь — можливість роботи навіть у тому випадку, якщо одне з джерел енергії недоступний (наприклад, при перебоях в надходженні газу). Крім того, поєднання різних нагрівачів дозволяє користувачеві вибрати оптимальний тип нагріву для того чи іншого випадку. Водночас подібна універсальність рідко є критичною, а при підключенні комбіновані плити поєднують всі складнощі газових і електричних: їм потрібно і наявність газопостачання, і участь майстри, і якісна проводка. Як наслідок, подібних моделей випускається порівняно небагато, і вони розраховані в основному на тих, хто хоче мати «запасний варіант» на випадок проблем з газопостачанням.

Матеріал, з якого виготовлена робоча поверхня плити — верхня її частина, на якій встановлені конфорки.

— Емаль. Емалеве покриття має невисоку вартість і порівняно легко чиститься. До того ж емаль може мати різні забарвлення, що дає можливість створювати плитам оригінальний зовнішній вигляд (хоча найпопулярніший все ж класичний білий колір). З іншого боку, у міру використання на такій поверхні можуть з'являтися тріщини, відколи й подряпини. Як наслідок, подібне покриття характерне переважно для порівняно недорогих плит.

— Нержавіюча сталь. Сталеві робочі поверхні відрізняються високою міцністю і привабливим зовнішнім виглядом. Щоправда, для підтримки такої плити в чистоті потрібно докласти чимало зусиль: на сталевій поверхні (особливо полірованій) помітні навіть невеликі забруднення, а відчистити їх складніше, ніж з емалі (зокрема, використання абразивних засобів може призвести до появи подряпин). Крім того, коштують такі поверхні дещо дорожче за емальовані, а варіантів оформлення для них, фактично, два — матовий і глянцевий.

— Склокераміка. Матеріал, що зустрічається переважно в електроплитах; у газових моделях використовується рідко, здебільшого з естетичних міркувань. Головними перевагами склокераміки є стійкість до нагрівання і висока проникність для тепла й електромагнітного випромінювання. Особливо в цьому досягли успіху Schott Ceram та EuroKera — виробники цієї склокераміки, яку виробники побутової техніки встановлюють у свої моделі. Це дає змогу розміщувати електронагрівачі (незалежно від типу) прямо під такою поверхнею. У результаті верхня частина плити виходить рівною, без частин, які виступають, що полегшує очищення і забезпечує акуратний зовнішній вигляд. А чистити склокераміку можна, зокрема, досить «жорсткими» засобами. Головні недоліки цього матеріалу — висока вартість і чутливість до ударів.

— Загартоване скло. Матеріал, зовні схожий до описаної вище склокераміки: скляні поверхні мають привабливий зовнішній вигляд, зазвичай з глянцем. Ще одна спільна риса — легкість очищення: більшість забруднень із загартованого скла легко видаляються. Однак цей матеріал не такий міцний, як склокераміка: він набагато чутливіший до ударів і значно гірше переносить нагрівання, через що погано підходить для установлення над нагрівачами. Як наслідок, склокераміка застосовується переважно в газових плитах, де конфорки розташовані над робочою поверхнею і вона нагрівається порівняно слабо. Інша категорія плит з такою поверхнею — електричні моделі з індукційними конфорками, де основному нагріванню піддається посуд (детальніше див. нижче).

— Пластик. Робоча поверхня зі спеціального термостійкого пластику. Досить специфічний варіант, що зустрічається зазвичай серед портативних одноконфоркових електроплит з індукційними нагрівачами (див. нижче). Причин для цього декілька. Одна з них полягає в тому, що, незважаючи на «термостійкість», навіть досить прогресивні сорти пластику погано переносять нагрівання на газовій або класичній електроконфорці; а от з індукційним нагрівачем цей матеріал працює без проблем, тим більше що він добре проникний для електромагнітного випромінювання. Пластик коштує дешевше, ніж загартоване скло чи склокераміка, до того ж важить менше — останнє буває досить важливо для плити, яку планують часто переміщувати з місця на місце. Водночас всі ці переваги не можна назвати критичними, внаслідок чого цей варіант навіть у своїй ніші не особливо поширений.

Кількість звичайних газових конфорок в конструкції плити (без урахування турбоконфорок, див. нижче). Про газове нагрівання див. «Тип варильної поверхні». Класичним варіантом для звичайної побутової плити з духовкою (незалежно від типу варильної поверхні) є 4 конфорки — це забезпечує непогану «багатозадачність» і водночас дає змогу зберегти габарити пристрою в розумних межах.

Кількість Hi-Light конфорок в конструкції плити.

Hi-Light — вдосконалений, порівняно з описаними вище чавунними, різновид електричних конфорок (див. «Тип варильної поверхні»). У таких нагрівачах класичний ТЕН замінений на тонку металеву стрічку, а робоча поверхня зазвичай виконана зі склокераміки (див. «Матеріал робочої поверхні»). Завдяки цьому швидкість нагрівання і охолодження у таких конфорок значно вище, ніж у чавунних (хоч і не дотягує до миттєвої реакції газових плит).

Номінальна потужність конфорок. Під нею розуміють споживану потужність нагрівача. Цей параметр дозволяє оцінити, скільки електрики буде витрачати конфорка під час роботи на максимальній інтенсивності нагрівання. При цьому потужність тепловіддачі у різних конфорок навіть номінально може бути різною, а фактична ефективність нагрівання буде сильно залежати ще й від особливостей посуду. Як наслідок, навряд чи має сенс оцінювати робочі можливості плити по потужності конфорок. На практиці цілком можна виходити з того, що конфорки буде достатньо для посудини такого ж діаметра.

Матеріал, з якого виконані решітки на конфорках плити. Даний параметр актуальний тільки для газових конфорок — електричні решітками не оснащуються.

— Сталеві. Найпоширеніший різновид решіток — сталь, покрита спеціальною термостійкою емаллю. Досить практичні, надійні, мають відносно невелику вагу, акуратний зовнішній вигляд, при цьому недорогі, завдяки чому часто зустрічаються в моделях початкового і середнього рівня. Головним недоліком сталевих грат можна назвати складність очищення від налиплих забруднень — в тому сенсі, що занадто інтенсивна очищення може пошкодити емаль. Крім того, вони менш міцні, ніж чавунні, і під важкими ємностями можуть деформуватися — в результаті посуд не буде стояти на плиті стійко, і решітка, швидше за все, доведеться замінити.

— Чавунні. Чавунні решітки значно важче сталевих, до того ж нерідко виглядають більш масивними і грубими. З іншого боку, вони більш надійні, довговічні і стійкі, добре переносять навіть велику вагу і набагато довше тримають робочу форму. Крім того, чавун в деякому сенсі легше чистити: хоча з нього гірше сходять забруднення, ніж з емалі, проте в крайніх випадках цілком можна скористатися абразивними засобами, не боячись пошкодити поверхню.

Потужність підключення плити — це максимальна електрична потужність, споживана нею під час роботи. Даний параметр вказується тільки для моделей, які оснащені хоча б одним електронагрівачем — конфоркою (конфорками), духовкою або грилем. Саме нагрівачі є найбільш «ненажерливими» в плані енергоспоживання; допоміжні функції на зразок автопідпал або підсвічування вимагають небагато енергії, для них достатньо звичайної розетки.

Від цього показника залежать насамперед вимоги до електромережі: вона повинна бути здатна забезпечити таку потужність без перевантажень. Тут варто зазначити, що для побутових розеток на обмеження по потужності становить близько 3 – 3,5 кВт, при більшій потужності підключати плиту до мережі 230 В слід за спеціальними правилами. Альтернативний варіант — скористатися трифазною мережею 400 В: більшість сучасних плит з електронагрівачами допускають підключення як до 230 В, так і до 400 В, на вибір.

Країна, в якій за заявою виробника виготовляється та чи інша модель. Не дивлячись на те, що більшість потужностей зосереджено в Китаї, європейські заводи (у Польщі, Словенії, Румунії, Туреччині, Чехії тощо) з виробництва побутової техніки нікуди не поділися. І певні моделі можуть вироблятися саме на них. В цілому, такий поділ на китайський або європейський завод особливо не повинен впливати на якість продукції, але все ж стереотип надійної європейської збірки присутній в нас. Однак не виключено, що у моделі може бути заявлена країна виробництва, наприклад, Польща, а в магазині під цим же артикулом вам зустрінеться Китай.