Порівняння MikroTik hAP vs MikroTik hAP Lite Tower

Способи з'єднання з Інтернетом (або іншою зовнішньої мережею, наприклад, у режимі моста), які підтримуються пристроєм.

Класичним і найпоширенішим варіантом такого з'єднання в наш час є LAN (Ethernet), однак цим справа не обмежується. Дротовим способом підключення може також здійснюватися через ADSL або оптоволокно SFP, а бездротовим — через мобільні мережі (за допомогою SIM-карти або зовнішнього модема 3G або 4G), а також через Wi-Fi. Ось детальніший опис кожного варіанта:

— Ethernet (RJ45). Класичне дротове підключення через мережевий кабель через роз'єм RJ-45, що також відоме як «LAN», хоча це позначення не зовсім коректне. У наш час є одним з найпоширеніших способів дротового підключення до Інтернету, також широко застосовується в локальних мережах. Пов'язано це з тим, що швидкість роботи Ethernet фактично обмежується лише можливостями мережевих контролерів; при цьому навіть найпростіші модулі підтримують до 100 Мбіт/с, а в прогресивному обладнанні це значення може сягати 10 Гбіт/с.

— ADSL. Технологія, що застосовується переважно для дротового підключення до Інтернету через існуючі лінії стаціонарного телефонного зв'язку. У цьому полягає її головна перевага — можна використову...вати готові лінії, не вовтузитися з прокладкою великого числа додаткових дротів; при цьому ADSL працює незалежно від телефонних дзвінків і не заважає їм. Водночас швидкість такого підключення помітно нижча, ніж через Ethernet — навіть у передовому обладнанні вона не перевищує 24 Мбіт/с. До того ж трафік при ADSL-зв'язку розподіляється асиметрично: повна швидкість досягається тільки під час роботи на прийом, швидкість передачі даних значно нижча, що створює проблеми для відеозв'язку й деяких інших завдань. Так що в наш час ADSL поступово витісняється сучаснішими стандартами, хоча до повного зникнення цієї технології все ще далеко.

— Wi-Fi. Підключення до джерела зовнішніх даних через Wi-Fi. Такий формат роботи за визначенням використовують адаптери Wi-Fi (див. «Тип пристрою), а також більшість MESH-обладнання. (Утім, якщо комплект поставки MESH-системи включає і вузли, і головний керуючий пристрій для них, то WAN-вхід може зазначатися для керуючого пристрою, і часто це не Wi-Fi). Також вхід даних цього типу може передбачатися в інших видах обладнання — зокрема, роутерах і точках доступу (наприклад, для роботи в режимі моста чи репітера).

— 3G модем (USB). З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу 3G з використанням окремого зовнішнього модема, підключеного до USB-порту. Найчастіше мова йде про мережі UMTS (розвиток мобільного зв'язку GSM), найпоширеніших у Європі й на пострадянському просторі; однак може передбачатися також можливість використовувати модеми для мереж CDMA (технологія EV-DO). Ці нюанси, а також сумісність з конкретними моделями модемів, потрібно уточнювати окремо. Однак у будь-якому разі 3G-зв'язок може стати непоганим варіантом для ситуацій, у яких дротове підключення до Інтернету утруднене або неможливе — наприклад, у приватному секторі. Крім того, деякі Wi-Fi пристрої з цією функцією оснащуються автономними джерелами живлення і можуть використовуватися навіть «на ходу». Швидкість передачі даних у 3G-зв'язку наближається до широкосмугового дротового підключення (від 2 до 70 Мбіт/с за нормального сигналу, залежно від конкретної технології); щоправда, вона менша, ніж у 4G-мережах (див. нижче), зате покриття 3G ширше, а обладнання під цей стандарт обходиться дешевше.

— 4G (LTE) модем (USB). З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу 4G (LTE) з використанням окремого зовнішнього модема, підключеного до USB-порту. З головних особливостей аналогічне до описаного вище 3G-підключення, з поправкою на те, що у цьому разі використовуються прогресивніші мережі — четвертого покоління. Швидкість передачі даних у таких мережах досягає близько 150 Мбіт/с; вони не настільки поширені, як 3G-зв'язок, проте незабаром можна чекати зміни ситуації. Крім того, варто зазначити, що в Європі й на пострадянському просторі мережі LTE зазвичай розгортаються на основі 3G UMTS і GSM мереж; тому за умови відсутності повноцінного 4G-покриття модеми для таких мереж можуть працювати за стандартом 3G і навіть GSM.

— SIM-карта. З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу з використанням SIM-карти оператора мобільного зв'язку, встановленої прямо на пристрій. Конкретний тип підтримуваних мереж залежить як від можливостей роутера, так і від умов конкретного мобільного оператора; проте все таке обладнання сумісне як мінімум з мережами 3G, а нерідко й 4G. Особливості цих мереж детально описані вище (там також можна прочитати й про переваги мобільного підключення до Інтернету). Цей варіант зручний тим, що він дає змогу обійтися без окремого USB-модема — достатньо придбати SIM-карту, вартість якої незначна. Крім того, використання «сімок» позитивно позначається на компактності й зручності в транспортуванні. З іншого боку, вбудований модуль мобільного зв'язку помітно впливає на загальну вартість — причому при купівлі за нього в будь-якому разі доведеться платити (тоді як модель з підтримкою зовнішніх модемів не обов'язково купувати відразу з модемом, такі пристрої зазвичай допускають і дротове підключення). Тому на цей варіант варто звертати увагу в тому випадку, якщо ви з самого початку плануєте підключатися до Інтернету через мобільні мережі.

— SFP (оптика). Підключення через оптоволоконний кабель стандарту SFP. Таке з'єднання може здійснюватися на високих швидкостях (які вимірюються гігабайтами в секунду), а оптоволокно, на відміну від кабелю Ethernet, практично нечутливе до зовнішніх перешкод. З іншого боку, підтримка цього стандарту обходиться недешево, а для побутового використання його можливості надмірні. Тому SFP зустрічається переважно у Wi-Fi пристроях професійного рівня.

Під LAN в даному разі маються на увазі стандартні мережеві роз'єми (відомі як RJ-45), призначені для дротового підключення пристроїв локальної мережі – ПК, серверів, додаткових точок доступу тощо. Кількість портів відповідає числу пристроїв, яку можна напряму підключити до обладнання дротовим способом.

Що стосується швидкості, то на сьогоднішній день найбільш популярними варіантами є 100 Мбіт/с (Fast Ethernet) і 1 Гбіт/с (Gigabit Ethernet). При цьому, завдяки розвитку техніки, гігабітних пристроїв випускається все більше, хоча на практиці така швидкість має критичне значення тільки при передачі великих об'ємів інформації. При цьому, деякі моделі крім штатної швидкості основних LAN-портів можуть мати LAN-порт 2.5 Гбіт/с, 5 Гбіт/с і навіть 10 Гбіт/с,, що має підвищену пропускну здатність.

Кількість портів USB 2.0, передбачених у конструкції пристрою.

USB в даному випадку відіграє роль універсального інтерфейсу для підключення до роутера периферійних пристроїв. Конкретні підтримувані USB-девайси і способи їх застосування можуть бути різними. В якості прикладів можна привести роботу з флешкою, що відіграє роль накопичувача для роботи в режимі FTP або файл-сервера (див. «Функції/можливості»), з'єднання з принтером в режимі принт-сервера (див. там само), підключення 3G-модему (див. «Вхід даних (WAN-port)») і т. ін.

Конкретно ж USB 2.0 дозволяє передавати дані зі швидкістю до 480 Мбіт/с. Це помітно менше, ніж у більш прогресивних стандартів (починаючи з описаного нижче USB 3.2 gen1), та й потужність живлення у подібних роз'ємів невелика. Проте навіть таких характеристик нерідко виявляється цілком достатньо, з урахуванням специфіки застосування Wi-Fi пристроїв. Крім того, до порту USB 2.0 можна підключити і периферію під більш нові версії — головне, щоб потужності живлення вистачило. Тому хоча цей стандарт вважається застарілим, він усе ще широко застосовується в сучасному бездротовому обладнанні. Зустрічаються навіть моделі, де передбачається 2 і навіть більше портів USB 2.0; це дозволяє одночасно застосовувати відразу кілька зовнішніх пристроїв — наприклад, 3G-модем і флешку.

Коефіцієнт посилення, що забезпечується кожної антеною пристрою; якщо в конструкції передбачені антени з різними характеристиками (характерний приклад — одночасно зовнішні і внутрішні антени), то інформація, зазвичай, вказується по найбільш високому значенню.

Посилення сигналу в цьому разі забезпечується за рахунок звуження діаграми спрямованості — подібно до того, як у ліхтариках з регульованою шириною променя зменшення цієї ширини збільшує дальність освітлення. Найпростіші всеспрямовані антени звужують сигнал в основному у вертикальній площині, «сплющуючи» область охоплення — так, що вона стає схожою на горизонтальний диск. Зі свого боку, спрямовані антени (переважно в спеціалізованих точках доступу, див. «Тип пристрою») створюють вузький промінь, що охоплює зовсім невеликий простір, зате дає досить солідне посилення.

Конкретно ж коефіцієнт посилення описує, наскільки потужним виходить сигнал на основному напрямку антени в порівнянні з ідеальною антеною, що рівномірно поширює сигнал на всі боки. Разом з потужністю передавача (див. нижче) це визначає сумарну потужність обладнання і, відповідно, ефективність і дальність зв'язку. Власне, для визначення сумарної потужності достатньо додати коефіцієнт посилення в dBi до потужності передавача в dBm; dBi і dBm в даному разі можна розглядати як одні і ті ж одиниці (децибели).

Загалом подібні дані рідко потрібні пересічному користувачеві, однак вони можуть знадобитися в деяких специфічних ситу...аціях, з якими доводиться мати справу фахівцям. Детальні методики розрахунків для таких ситуацій можна знайти в спеціальних джерелах; тут же підкреслимо, що не завжди має сенс гнатися за високим коефіцієнтом підсилення антени. По-перше, як говорилося вище, це досягається ціною звуження оласті охоплення, що може створювати незручності; по-друге, занадто сильний сигнал теж нерідко буває небажаним, детальніше див. «Потужність передавача».

Номінальна потужність Wi-Fi передавача, який використовується в пристрої. За підтримки кількох діапазонів (див. «Діапазони роботи) потужність для різних частот може бути різною, для таких варіантів тут зазначається максимальне значення.

Від цього параметра напряму залежить сумарна передаюча потужність, яка забезпечується пристроєм. Цю потужність можна обчислити, склавши потужність передавача і коефіцієнт підсилення антени (див. вище): наприклад, передавач на 20 dBm, доповнений антеною на 5 dBi, дає в результаті потужність 25 dBm (в основній області охоплення антени). Для нескладного побутового використання (наприклад, купівлі роутера в невелику квартиру) такі подробиці не потрібні, але от в професійній сфері нерідко виникає необхідність використовувати бездротові пристрої строго визначеної потужності. Детальні рекомендації з цього приводу для різних ситуацій можна знайти в спеціальних джерелах, тут же відзначимо, що сумарне значення в 26 dBm і більше дає змогу віднести пристрій у категорію обладнання з потужним передавачем. Водночас подібні можливості на практиці потрібні далеко не завжди: зайва потужність може створювати безліч перешкод як для оточуючих пристроїв, так і для самого передавача (особливо в міських та інших аналогічних умовах), а також погіршувати якість з'єднання з малопотужною електронікою. А для ефективного зв'язку на великій відстані відповідну потужність повинно мати як саме обладнання, так і зовнішні пристро...ї (що досяжно далеко не завжди).Так що при виборі варто не гнатися за максимальним числом децибел, а враховувати рекомендації для конкретної ситуації; до того ж Wi-Fi підсилювач або MESH-система нерідко виявляються непоганою альтернативою потужного передавача.

Додаткові функції і можливості (в основному програмні), підтримувані пристроєм. Це можуть бути, зокрема, DHCP-сервер, FTP-сервер, Web-сервер, файл-сервер, медіа сервер (DLNA), принт-сервер, торент-клієнт, підтримка VPN, підтримка DDNS і підтримка DMZ. Ось детальніший опис цих функцій:

— DHCP-сервер. Функція, що спрощує роздачу IP-адрес підключеним до роутера (або іншого мережевого обладнання) абонентським пристроям. Присвоєння IP-адреси необхідно для коректної роботи в мережах TCP/IP (а це весь Інтернет і переважна більшість сучасних «локалок»). За наявності DHCP цей процес може здійснюватися повністю автоматично, що помітно спрощує життя як користувачам, так і адміністраторам. Втім, адміністратор може задати додаткові параметри DHCP — наприклад, прописати діапазон доступних IP-адрес (для запобігання помилок) або обмежити час використання однієї адреси. При необхідності можна навіть вручну прописати конкретну адресу для кожного пристрою в мережі, без автоматичного додавання нових пристроїв — DHCP спрощує і таку процедуру, оскільки дає змогу проводити всі операції на роутері, не копаючись у налаштуваннях кож...ного абонентського пристрою.

— FTP-сервер. Функція, що дає змогу використовувати Wi-Fi пристрій для зберігання файлів та доступу до них за протоколом FTP. Цей протокол широко застосовується для передачі окремих файлів як в локальних мережах, так і через Інтернет. Власне, одна з головних відмінностей даної функції від файл-сервера (див. нижче) полягає насамперед у можливості роботи через Інтернет без особливих труднощів. Крім того, FTP є загальнопоширеним стандартним протоколом і підтримується практично будь-яким ПК, тоді як файл-сервер може використовувати спеціалізовані стандарти. Так що якщо ви плануєте організувати файлове сховище з максимально простим і зручним доступом — варто вибирати пристрій саме з даною функцією. При цьому зазначимо, що «простий» не означає «неконтрольований»: FTP дає можливість задавати логін та пароль для доступу до файлів, а також шифрувати дані, що передаються. Самі файли можуть зберігатися як на вбудованому накопичувачі мережевого пристрою, так і на підключеному до нього накопичувачі на зразок флешки або зовнішнього HDD.

— Web-сервер. Можливість використання роутера в якості веб-сервера — сховища, на якому розміщується («хоститься») веб-сайт. Зазначимо, що це може бути як Інтернет-сайт, так і внутрішній ресурс локальної мережі, строго для особистого або службового користування. Розміщення сайту на власному обладнанні дає змогу обійтися без послуг хостинг-провайдерів і зберегти максимальний контроль над даними на сайті і його технічною базою. З іншого боку, ця функція помітно впливає на вартість обладнання, а за об'ємом пам'яті і обчислювальної потужності Wi-Fi пристрої найчастіше поступаються виділеним серверам, навіть на базі звичайних ПК і ноутбуків (хоча в деяких моделях пам'ять можна розширити зовнішнім накопичувачем). Так що в даному разі режим веб-сервера варто розглядати в основному як додаткову опцію для порівняно нескладних задач, не пов'язаних з високими навантаженнями.

– Файл-сервер. Можливість використання Wi-Fi пристрою в якості сервера для зберігання файлів. Від описаного вище FTP-сервера дана функція відрізняється використовуваними протоколами передачі даних; іншими словами, «файл-сервер» у цьому разі — це мережеве файлове сховище на основі будь-яких протоколів, крім FTP. Конкретний набір таких протоколів і, відповідно, функціонал Wi-Fi пристрою варто уточнювати окремо; зазначимо лише, що найчастіше мова йде про доступ до файлів по локальній мережі (для Інтернет-доступу традиційно використовується FTP), а самі файли можуть зберігатися як у власній пам'яті роутера, так і на флешці або зовнішньому жорсткому диску.

— Медіа сервер (DLNA). Можливість створення медіатеки з використанням зовнішнього USB-накопичувача і передачі контенту з нього на інші пристрої в домашній мережі по кабелю або Wi-Fi. Функція найбільш затребувана для трансляції відео-, аудіофайлів і зображень на смарт-телевізори і ТВ-приставки. В цілому ж технологія замислювалася для того, щоб можна було об'єднувати різні пристрої в єдину мережу і з легкістю обмінюватися контентом всередині цієї мережі, незалежно від моделі і виробника окремих девайсів. Підтримку DLNA мають багато сучасних смартфонів та планшетів, пристрої екосистеми «розумного» дому тощо.

— Принт-сервер. Можливість роботи пристрою в ролі принт-сервера — комп'ютера, що управляє принтером. Дана функція дає можливість перетворити звичайний принтер у мережевий: всі користувачі мережі зможуть відправляти завдання для друку через принт-сервер, при цьому такий сервер забезпечить ще й ряд додаткових можливостей. Так, надіслані завдання будуть зберігатися на ньому до виконання або скасування, незалежно від того, чи увімкнений комп'ютер, з якого вони були відправлені; може передбачатися віддалене управління чергою друку тощо. А використання роутера (або іншого подібного пристрою) в цій ролі зручно тим, що роутер, зазвичай, увімкнений і доступний постійно.

— Торент-клієнт. Наявність у пристрої власного торрент-клієнта або іншого протоколу обміну даними (HTTP, FTP тощо). Ця функція дає змогу працювати з файлообмінними мережами, які будуються за принципом «кожен сам собі сервер»: інформація, що скачується, знаходиться не на окремому комп'ютері в мережі, а на комп'ютерах таких же користувачів. При цьому той самий файл може бути відкритий для скачування в декількох місцях і торент-клієнт одночасно качає різні його частини з різних джерел – це значно підвищує швидкість. Використання торент-клієнта у пристрої зручно двома моментами. По-перше, воно дає змогу розвантажити основні комп'ютери користувачів – важлива перевага з урахуванням того, що торент-клієнт може споживати чимало ресурсів, особливо при величезній кількості одночасних завантажень/роздач. По-друге, мережеве обладнання, як правило, залишається постійно увімкненим, що дає змогу продовжувати завантаження і роздачі навіть при відключенні ПК і ноутбуків користувачів. Варто, проте, враховувати — незважаючи на наявність у пристроях подібної функціональності, відкрите розміщення контенту у торент-мережах може порушувати авторські права. Тому використовуйте торрент-клієнти, дотримуючись законодавчих норм.

— Підтримка VPN (Virtual Private Network). Першопочатково VPN — це функція, що дає змогу об'єднувати між собою в єдину віртуальну мережу пристрої, які фізично знаходяться в різних мережах. З'єднання при цьому здійснюється через Інтернет, однак дані шифруються, що запобігає несанкціонованому доступу до них. Однак роутери, точки доступу та MESH-обладнання (див. «Тип пристрою») частіше використовують дещо інший формат роботи: підключення до Інтернету через окремий VPN-сервер, таким чином, щоб весь зовнішній трафік від мережі, яку обслуговує роутер, йшов через цей сервер. Подібне підключення має цілий ряд переваг. По-перше, додаткове шифрування трафіку підвищує безпеку роботи. По-друге, «зовні» в таких випадках видно не реальну IP-адресу, а адресу VPN-сервера, причому в налаштуваннях можна встановити адресу, що відноситься практично до будь-якої країни світу. Це теж позитивно позначається на безпеці, а також дає можливість обходити регіональні обмеження на відвідування окремих сайтів і доступ до сервісів.
Зазначимо, що VPN можна «підняти» і на окремих пристроях мережі (наприклад, через інструменти в деяких Інтернет-браузерах); однак роутер з VPN дає змогу працювати в такому форматі всім мережевим пристроям, незалежно від того, чи підтримують вони VPN чи ні. Це буває особливо зручно, зокрема, на телевізорах Smart TV (для доступу до окремих відеосервісів на зразок Netflix) і для приставок PS і Xbox (для обходу обмежень за регіоном в окремих іграх). З іншого боку, варто мати на увазі, що налаштування такого підключення на роутері буває досить непростим, швидкість з'єднання під час роботи через VPN може помітно падати, а вмикати і вимикати цю функцію на роутері зазвичай складніше, ніж на пристроях користувачів.

— DDNS. Підтримка пристроєм функції DDNS — призначення постійного доменного імені пристрою з IP-адресою, що змінюється (динамічною) . Для мережевої електроніки ключове значення має IP-адреса, саме вона дає можливість устаткуванню відправляти пакети даних саме на потрібний пристрій. Однак такі адреси являють собою послідовності цифр, які погано запам'ятовуються людиною. Тому з'явилися доменні імена – в Інтернеті це веб-адреси (наприклад, ek.ua або e-katalog.ru), в локальній мережі — назви окремих пристроїв (наприклад, «Робочий ноутбук» або «Комп'ютер Сергія»). І в Інтернеті, і в локальних мережах за зв'язок між доменним іменем та ІР-адресою відповідають так звані DNS-сервери: для кожного домену в базі даних сервера прописаний свій IP. Однак з технічних причин часто виникають ситуації, коли роутеру доводиться використовувати динамічний (змінний) IP; відповідно, щоб інформація була постійно доступна за одним і тим же доменним іменем, необхідно оновлювати дані на DNS-сервері з кожною зміною IP. Саме таке оновлення і забезпечує функція DDNS.

— DMZ. Першопочатково DMZ — це функція, що дає змогу створити в локальній мережі сегмент з вільним доступом зовні. Від решти мережі даний сегмент (його і називають DMZ — «демілітаризована зона») відокремлюється міжмережевим екраном, який пропускає тільки спеціально дозволений зовнішній трафік. Це дає додатковий захист від зовнішніх атак: у таких ситуаціях страждає насамперед DMZ, доступ до решти ресурсів мережі для зловмисника значно утруднений. Один з найбільш популярних способів застосування цієї функції — організація доступу до Інтернет-сервісів, сервери яких фізично знаходяться у спільній локальній мережі компанії. Проте варто відзначити, що в деяких недорогих роутерах під DMZ може матися на увазі режим DMZ-host, що не дає ніякого додаткового захисту і застосовується зовсім для інших цілей (в основному для трансляції всіх портів на інший мережевий пристрій). Так що конкретний формат роботи DMZ не завадить уточнити окремо, особливо якщо ви купуєте пристрій бюджетної категорії.

Сама по собі технологія PoE (Power over Ethernet) дає можливість передавати по мережному кабелю Ethernet не тільки дані, але і енергію для живлення мережевих пристроїв. А наявність входу PoE дає змогу Wi-Fi устаткуванню отримувати живлення подібним способом. Як правило, функцію такого входу виконує вхід Uplink (або один/декілька з таких входів, якщо їх більше одного); відповідно, джерелом живлення при використанні PoE зазвичай є мережеве обладнання вищого рівня. Також відзначимо, що існують спеціальні пристрої – наприклад звані PoE-інжектори – що дозволяють додати у звичайний мережевий сигнал ще й живлення (тобто доповнити підтримкою PoE обладнання, яке спочатку не має такої функції).

Щодо стандартів PoE, то вони визначають як потужність живлення, наприклад і основні можливості за погодженням джерела живлення зі споживачем — той та інший мають підтримувати один стандарт, інакше нормальна робота буде неможливою. У цьому формати, мають маркування виду «802.3*», називають активними; їх загальною особливістю є те, що при підключенні навантаження джерело живлення спочатку «опитує» її, перевіряючи, чи відповідає пристрій, що живиться, вимогам відповідного стандарту, і якщо наприклад — то яку саме потужність потрібно на нього подавати. У пасивному стандарті такої функції немає. А ось докладний опис конкретних варіантів:

- 802.3at. Стандарт, спочатку випущений ще в 2009 році і відомий як PoE+, або PoE тип 2. Стандартна потуж...ність живлення, що отримується на такій вхід - 25.5 Вт, з напругою від 42.5 до 57 В та струмом у парі до 600 мА.

- 802.3af/at. Дане маркування означає, що вхід PoE підтримує як описаний вище стандарт 802.3at, наприклад і раніше 802.3af (PoE тип 1). Другий формат помітно скромніший за можливостями: він передбачає потужність на вході живлення до 13 Вт, вхідна напруга 37 - 57 В і струм в парі проводів живлення до 350 мА. Незважаючи на "поважний вік", багато пристроїв з виходами живлення 802.3af все ще продовжують використовуватися в наш час; наприклад що і для входу живлення сумісність із цим стандартом може виявитися зайвим. Зазначимо тільки, що 802.3af охоплює цілих чотири наприклад званих класу потужності (з 0 по 3), що відрізняються за конкретним числом ват на виході та вході. Так що при підключенні живлення від пристрою з цим стандартом PoE не завадить додатково уточнити сумісність класів потужності.

- 802.3bt. Стандарт PoE 802.3bt, також відомий як PoE++, підвищує енергоспоживання через Ethernet-кабель до 90 Вт, підтримує подачу живлення за чотирма парами, характеризується зниженим енергоспоживанням у режимі очікування. Версія 802.3bt поділяється на дві окремі гілки: тип 3 і тип 4 (перші два типи - це ранні редакції 802.3af і 802.3at, з якими реалізована зворотна сумісність). При підключенні до живильного обладнання 3-го типу забезпечується електроживлення по одному Ethernet-кабелю з потужністю на вході від 51 до 60 Вт, напругою в діапазоні 42.5 - 57 В і струмом в проводах до 600 мА. У 4-му типі передбачаються підвищені значення потужності та сили струму: 71 – 90 Вт та 960 мА відповідно. У пасивному варіанті на вхід обладнання з підтримкою PoE 802.3bt передбачається подача живлення від пасивного джерела. Докладніше про це див. нижче.

- Пасивний. Максимально простий і недорогий стандарт, створений для застосування переважно в обладнанні початкового рівня (оскільки реалізація активних стандартів PoE в цілому обходиться недешево). Як уже згадувалося вище, ключовою відмінністю від описаних вище форматів є те, що джерело живлення подає енергію «як є» — із строго фіксованою напругою та потужністю, не перевіряючи характеристик навантаження та не підлаштовуючись під неї. Саме це забезпечує невисоку ціну та доступність. З іншого боку, при використанні пасивного входу PoE треба приділяти максимальну увагу тому, щоб напруга та потужність джерела живлення відповідали характеристик підключеного пристрою; а подібне узгодження буває досить непростою справою у світлі того, що пасивний стандарт не має чітко визначених стандартів навіть за напругою, не кажучи вже про потужність. При цьому нестиковка призводить до того, що в кращому випадку (якщо напруга/потужність на виході нижче необхідних для навантаження) живлення просто не запрацює, а в гіршому (при надлишку напруги/потужності) велика ймовірність навантажень, перегріву і навіть поломок з загораннями - причому такі неприємності можуть статися не відразу, а через значний час. Так що звертати увагу на даний варіант варто насамперед у тих випадках, коли простота та доступність важливіші, ніж прогресивні стандарти живлення. При цьому відзначимо, що деякі свічі, що мають на додаток до пасивного входу також пасивний вихід PoE, допускають з'єднання «каскадом» - у вигляді послідовного ланцюжка з кількох пристроїв, що живляться від одного зовнішнього джерела (головне, щоб у цього вистачало потужності).

Окремо підкреслимо, що не варто намагатися підключити активне джерело живлення до пасивного входу, і навпаки.

Сама по собі технологія PoE (Power over Ethernet) дає змогу передавати по мережевому Ethernet-кабелю не тільки дані, але і енергію для живлення мережевих пристроїв. А наявність виходу (виходів) PoE дає можливість живити такі пристрої від мережевих роз'ємів роутера або точки доступу. Це позбавляє від необхідності прокладати додаткові дроти або використовувати автономні джерела живлення. А при використанні так званих сплітерів — пристроїв, що поділяють сигнал PoE кабелю на чисто мережеві дані і струм живлення — за допомогою подібних виходів можна живити і обладнання, що першопочатково не підтримує PoE (головне, щоб їх характеристики живлення відповідали можливостям свіча).

Що стосується стандартів PoE, то вони визначають не просто загальну потужність живлення, але і сумісність з конкретними пристроями: споживач повинен підтримувати той же стандарт, інакше нормальна робота буде неможливою. У наш час, в тому числі в роз'ємах «свічів», можна зустріти два різновиди таких стандартів — активні і пасивні. Основна відмінність між цими різновидами полягає в тому, що активний PoE передбачає узгодження джерела живлення і навантаження за напругою і струмом, в пасивному таких функцій немає, і енергія подається «як є», без регулювань. А ось більш детальний опис конкретних стандартів:

— 802.3af. Найстаріший з використовуваних в наш час активних форматів живлення PoE. Передбачає потужність на виході живлення до 15 Вт (на вході споживач...а — до 13 Вт) , вихідна напруга 44 – 57 В (на вході — 37 – 57 В) і струм в парі живлячих дротів до 350 мА. Незважаючи на «поважний вік», все ще продовжує досить широко використовуватися. Однак варто врахувати, що даний стандарт охоплює відразу 4 так званих класи потужності (з 0 по 3), що розрізняються за максимальним числом ват на виході і вході. Так що при використанні 802.3 af не завадить переконатися в тому, що потужності виходу буде достатньо для обраного навантаження.

— 802.3at. Наступна гілка, яка поєднує відразу два стандарти – описаний вище 802.3 af і новіший 802.3 at. Останній дає змогу подавати на вихід потужність до 30 Вт (до 25.5 Вт на вході пристрою, що живиться), використовує напругу 50 – 57 В (42.5 – 57 В на вході), при цьому струм в парі дротів не перевищує 600 мА. Подібне поєднання обходиться порівняно недорого, при цьому воно дає можливість живити велику різноманітність зовнішніх пристроїв.

— 802.3bt. Стандарт живлення PoE 802.3bt поділяється на дві окремі гілки: тип 3 і тип 4 (перші два типи – це більш ранні версії 802.3af та 802.3at). При роботі з обладнанням живлення 3-го типу забезпечується електроживлення по одному Ethernet-кабелю з потужністю на виході до 60 Вт (на вході споживача - до 51 Вт), вихідною напругою 50 - 57 В (на вході - 42.5 - 57 В) і струмом у живильних дротах до 600 мА. У 4-му типі передбачаються підвищені значення потужності та сили струму: до 90 Вт потужності на виході (на вході споживача – 71 Вт) та струм до 960 мА. При цьому стандарт PoE 802.3bt характеризується зниженим споживанням енергії під час очікування.

— Пасивний. Як уже згадувалося, ключова відмінність пасивного PoE від описаних вище активних стандартів є те, що в даному разі вихід живлення видає строго фіксовану потужність, без будь-яких автоматичних регулювань і підлаштувань під конкретний пристрій. Головна перевага даного стандарту – невисока вартість: його реалізація обходиться значно дешевше, ніж активних PoE, так що такі порти можна зустріти в пристроях початкового рівня. З іншого боку, згадана відсутність автоналаштування помітно ускладнює узгодження обладнання між собою – особливо в світлі того, що різні пристрої можуть помітно відрізнятися за напругою і струмом (потужністю), що видається/споживається. Через це при використанні пасивного PoE потрібно звертати особливу увагу на сумісність джерела і навантаження за цими параметрами. Якщо збігу немає, то в кращому разі (якщо напруга/потужність на виході нижче необхідних) живлення просто не запрацює, а в гіршому (при надлишку напруги/потужності) велика ймовірність перевантажень, перегрівання і навіть поломок із загоряннями — причому такі неприємності можуть статися не відразу, а через досить значний час. І однозначно не можна підключати до пасивних виходів PoE пристрої з активними входами — з тих же причин.

Потужність, споживана мережевим обладнанням при роботі. Знаючи показник енергоспоживання, можна, наприклад, розрахувати час автономної роботи обладнання від джерела безперебійного живлення або підібрати підходящий ДБЖ. Також при підтримці технології PoE варто враховувати споживану потужність при підборі PoE-комутатора або PoE-адаптера.