Порівняння Triton TSN-12000 12 кВА vs Forte TDR-10000VA 10 кВА

Максимальна повна потужність навантаження, допустима для даної моделі

Повною в електротехніці називають потужність, яка враховує як активну, так і реактивну потужність; перший тип потужності розглянуто вище, а другий можна описати як вплив обмоток, котушок індуктивності і конденсаторів на роботу мереж змінного струму. Повна потужність є основним параметром для розрахунку навантажень на обладнання в професійній електротехніки; її прийнято позначати у вольт-амперах (ВА), у разі стабілізаторів — в кіловольт-амперах (кВА). Зазначимо, що для зручності різні види потужностей в електротехніці позначаються одиницями з різним назвою. Саме тому зазначена в характеристиках стабілізатора потужність в Вт зазвичай не дорівнює його потужності ВА.

При виборі стабілізатора для деяких побутових приладів буває цілком достатньо даних про активної потужності, але по можливості краще все-таки використовувати повну. Зокрема, саме цей параметр є ключовим при пошуку стабілізатора для холодильника або стабілізатора для котла: у першому випадку оптимальним значенням вважається 0,4 – 1 кВА, у другому — від 0,1 до 0,7 кВА. Втім, у будь-якому разі вибирати конкретну модель необхідно з таким розрахунком, щоб її повна потужність була не нижче повної потужності всієї підключеного навантаження — а краще мати ще й запас (на випадок непередбачених обставин або підключення додаткового обладнання). Водночас варто врахову...вати, що потужні моделі відрізняються великими габаритами і вагою, а головне — високою вартістю; тому далеко не завжди має сенс гнатися за максимальними цифрами.

Також зазначимо, що існують формули, які дозволяють вивести оптимальну повну потужність стабілізатора на основі даних про активної потужності і типу навантаження; з ними можна ознайомитися в спеціальних джерелах.

Діапазон напруги на вході стабілізатора, при якому він здатний працювати в штатному режимі і видавати на навантаження незмінне напруга в 230 або 400 В (залежно від кількості фаз, див. вище). Чим ширше цей діапазон, тим універсальніше пристрій, тим більш серйозні перепади напруги воно здатне погасити без виходу за штатні параметри роботи. Однак потрібно враховувати, що цей параметр є не єдиним і навіть не далеко не основним показником якості роботи: багато що залежить також від точності вихідної напруги і швидкості спрацьовування (обидва пункти див. нижче).

Також відзначимо, що деякі моделі можуть мати кілька режимів роботи (наприклад, з подачею на вихід 230 В, 230 або 240 В). У цьому випадку в характеристиках вказується загальний діапазон вхідної напруги, від найменшого мінімального до найбільшого максимального; фактичні ж діапазони для кожного конкретного режиму будуть відрізнятися.

Крім того, зустрічаються стабілізатори, здатні працювати і поза штатного діапазону вхідної напруги: при невеликому відхиленні за його межі пристрій забезпечує відносно безпечні показники на виході (також з деякими відхиленнями від номінальних 230 або 400 В), якщо ж падіння або зростання стають критичними — спрацьовує відповідний захист (см нижче).

Найбільше відхилення від номінальної напруги на виході (230 В або 400 В, залежно від кількості фаз), яке стабілізатор допускає під час роботи у штатному діапазоні вхідних напруг (див. вище). Чим менше це відхилення — тим більш якісно працює пристрій, тим точніше вона підлаштовується під «зміни обстановки» і тим меншим коливанням напруги піддається підключена навантаження.

При виборі за цим параметром варто враховувати насамперед те, наскільки підключаються прилади вимогливі до стабільності напруги. З одного боку, висока стабільність хороша для будь-якого пристрою, з іншого — вона зазвичай означає і високу ціну. Відповідно, купувати прогресивний " стабілізатор для невибагливої навантаження на зразок лампочок і обігрівачів зазвичай не має сенсу, однак для чутливих пристроїв на зразок аудіосистем або комп'ютерів він може виявитися вельми до речі.

Швидкість, з якою стабілізатор реагує на зміну вхідної напруги. Її визначають по часу, який проходить з моменту стрибка напруги до того моменту, коли пристрій повністю підлаштується під нові параметри і струм на виході буде відповідати стандартним 230 або 400 В (залежно від кількості фаз, див. вище). Відповідно, чим менше час спрацьовування — тим якісніше працює стабілізатор, тим нижче ймовірність, що стрибок напруги відчутно позначиться на підключеній техніці. З іншого боку, далеко не всі типи електроприладів чутливі до швидкості — для деяких важливіше плавність регулювання або точність напруги (див. вище); а сама по собі висока швидкість може відчутно позначитися на ціні пристрою. Тому при виборі по цьому параметру має сенс враховувати, які саме прилади планується підключати через стабілізатор.

Коефіцієнт корисної дії стабілізатора — це виражене у відсотках співвідношення між кількістю електроенергії на виході пристрою до кількості енергії на вході. Іншими словами, ККД описує, яку частину отриманої від мережі енергії пристрій передає на підключене навантаження без втрат. А втрати під час роботи будуть неминучі — по-перше, жоден трансформатор не досконалий, а по-друге, керуючі схеми стабілізатора теж вимагають для роботи деякої кількості енергії. Водночас всі ці витрати досить невеликі, і навіть у відносно простих сучасних моделях ККД може досягати 97-98%.

— Настінний. Даний варіант включає два способи установки. Перший, класичний варіант — це підвішування за допомогою кріплень-«вушок» на шурупи, гвоздики або інші аналогічні пристосування. Завдяки цьому пристрій не займає місце на підлозі, до того ж власник може вибрати висоту установки; це особливо корисно в обмежених умовах. Недоліком такого способу, порівняно з підлоговим, можна назвати необхідність «довбати стіни» і меншу придатність до переміщення з місця на місце; крім того, він погано підходить для потужних важких апаратів. Другий різновид настінних пристроїв — компактні малопотужні моделі (зазвичай реле напруги — див. «Пристрій»), що включаються в розетку не через дріт, а за допомогою вилки на самому корпусі. Фактично такий пристрій кріпиться прямо на розетці і не потребує спеціального монтажу.

— Підлоговий. Підлогові моделі вигідно відрізняються від настінних простотою і легкістю в установці: власне, крім рівній поверхні, для них більше нічого і не потрібно. Роль такої поверхні може грати не тільки підлогу, але і полку, стільниця і т. ін. (головне, щоб подібна конструкція витримала вагу стабілізатора), а сама установка обмежується лише тим, щоб перемістити стабілізатор у потрібну точку приміщення. Крім того, легкість по переміщенню з місця на місце обмежується тільки згаданими вагою, а він може бути практично будь-яким. Завдяки цьому серед підлогових моделей зустрічаються варіанти будь-якої доступної потужності та «нашорош...еності». Головним же недоліком даного способу є необхідність місця під стабілізатор на підлозі або іншої поверхні.

Відзначимо, що деякі моделі стандартно допускають як настінний, так і підлогову установку. Подібний пристрій може знадобитися, наприклад, якщо Ви ще не визначилися з конкретним варіантом, або якщо обстановка в будь-який момент може змінитися. Крім того, технічно можливо поставити настінну модель на підлогу, а підлогову — оснастити кріпленнями і повісити на стіну, проте зазвичай подібні хитрощі як мінімум не мають сенсу, а то і можуть призвести до неприємних наслідків (на зразок перегріву або поломки кріплень).

Наявність в конструкції стабілізатора спеціальної ручки для перенесення пристрою з місця на місце. Ця функція стане в нагоді насамперед для потужних і, відповідно, важких пристроїв, тримати які прямо за корпус було б незручно. А у самих «сильних» моделях, які не розраховані на перенесення поодинці, ручок передбачається декілька.