Порівняння Yamaha PSR-F52 vs Alesis Melody 54

Чим більше число клавіш — тим ширший діапазон інструмента, тим більш низькі і високі ноти можна на ньому брати прямо в процесі гри, не вдаючись до хитрощів на зразок октавного перенесення (див. нижче). Для порівняння: повнорозмірна клавіатура фортепіано включає 88 клавіш. Однак у синтезаторах таку кількість зустрічається рідко, оскільки інструмент виходив б занадто громіздким і дорогим, а настільки великий діапазон потрібна далеко не кожному музиканту, навіть професійному. У світлі цього клавіатури на 88 клавіш використовуються переважно у висококласних робочих станціях (див. «Тип»). Для звичайних синтезаторів стандартом є 49, 61 або 76 клавіш (зустрічаються варіанти і на 73 клавіші) — цього зазвичай цілком достатньо (при цьому «золотою серединою» вважається варіант на 61 клавішу). А невеликі дитячі моделі можуть мати і 32 клавіші.

Тип механіки, використовуваний в клавішах синтезатора.

— Пасивна. Найпростіший тип механіки, коли кожна клавіша є, по суті, «вимикачем» для своєї ноти: вона лише включає і вимикає звук, гучність ж цього звуку не залежить від сили і інтенсивності натискання. Пасивні клавіатури зазвичай мають невиважену, рідше — полувзвешенную жорсткість (див. нижче). Їх основним і, мабуть, єдиною перевагою є невисока вартість, обумовлена простотою конструкції. При цьому можливості таких інструментів дуже скромні, і навіть при навчанні використовувати їх рекомендується хіба що на самих початкових етапах. Як наслідок, пасивна механіка використовується виключно в найпростіших синтезаторах бюджетного рівня, придатних швидше на роль іграшки для розваг, а не повноцінного інструменту.

— Активна. Механіка, забезпечує взаємозв'язок між гучністю і силою натискання: чим сильніше натиснута клавіша, тим голосніше і різкіше буде звук. Найчастіше поєднується з полувзвешенной, зрідка — незваженої жорсткістю (див. нижче). Такі клавіші вже дають можливість керувати динамікою кожної ноти: вибирати її гучність «на ходу», виділяти акценти, використовувати спеціальні прийоми і т. ін. Ця можливість особливо важлива при навчанні, коли потрібно тренуватися керувати зусиллям на кожному окремому пальці. Активна механіка вкрай рекомендується навіть для недорогого синтезатора, а для інструменту середнього рівня вона є практично обов'язковою, як і для серйозного на...вчання. При цьому в багатьох моделях може передбачатися регулювання чутливості, а то й повне перемикання в пасивний режим (наприклад, для імітації деяких інструментів).

— Молоточкова. Сама прогресивний різновид механіки. Як і активна, забезпечує регулювання гучності залежно від сили натискання, однак принципово відрізняється по відгуку: молоточкова механіка застосовується тільки під зважених клавіатурах (див. «Жорсткість»), і відчуття при грі на ній виходять наближеними до гри на справжньому фортепіано. Ступінь наближення, щоправда, може бути різним — одні моделі відрізняються за відчуттями від піаніно, в інших механіка простіше. Однак у будь-якому разі такі можливості обходяться недешево, притому що реальна необхідність у фортепіанному» відгук є вкрай рідко. Як наслідок, молоточкові клавіатури зустрічаються в основному серед інструментів топового класу, переважно — робочих станцій (див. «Тип») з повноформатними клавіатурами на 88 клавіш.

— Невиважена. Клавіші з дуже малою силою натискання, буквально «западають» під пальцями. Такий варіант непогано підходить для недорогих синтезаторів з пасивною механікою (див. вище), а ось в активних моделях застосовується рідко — мала сила опору ускладнює вибір оптимальної сили натискання.

— Напівзважена. Клавіші зі середньою силою натискання, не дотягують за жорсткістю до повноцінних фортепіанних, однак надають помітно більше опору, ніж невиважені. Цей варіант найбільш популярний серед інструментів з активною механікою (див. вище) — зусилля на клавішах забезпечує адекватну зворотний зв'язок і водночас гра на такому інструменті не викликає особливих труднощів навіть у тих, хто раніше мав справу лише з невиваженими клавіатурами.

— Зважена. Клавіші з високою силою натискання, порівнянної з зусиллям на класичному фортепіано. Використовуються тільки в професійних інструментах з молоточковою механікою (див. вище) — висока жорсткість є обов'язковою рисою для такої механіки (точніше, для відгуку, який вона повинна забезпечувати).

Поліфонія, підтримувана синтезатором, простіше кажучи — кількість «голосів» (тон-генераторів), яка може одночасно звучати на ньому.

Цей параметр часто описують як кількість нот, які можна одночасно взяти на клавіатурі. Однак це не зовсім вірно з тієї причини, що в багатьох тембрах одна нота може задіяти кілька тон-генераторів. У результаті, наприклад, для відтворення акорду з 3 нот в тембрі з 4 тон-генераторами на ноту буде потрібна поліфонія не менш ніж в 3*4=12 голосів. Крім того, автоакомпанемент і вбудовані композиції (див. відповідні пункти) теж використовують тон-генератори — відповідно, для ефективної роботи з цими функціями потрібно ще більше голосів.

Мінімальним значенням для більш-менш функціонального сучасного синтезатора вважається поліфонія на 32 голоси – та й то такий інструмент можна використовувати в основному для початкового навчання і нескладних мелодій. Для більш солідного застосування бажано мати хоча б 50 – 60 голосів, а в професійних моделях (зокрема, робочих станціях, де доводиться мати справу з декількома звуковими доріжками відразу) зустрічаються моделі з поліфонією на 150 тон-генераторів і більше.

Загалом більш прогресивний синтезатор, швидше за все, буде мати більш широку поліфонію, проте оцінювати клас інструменту за цим параметром можна лише дуже приблизно — інструменти з однаковим числом голосів можуть сильно відрізнятися за рівнем. Винятком з цього правила є хіба що дитячі синтезатори (див. «Тип»), що підтриму...ють до 20 голосів.

Кількість вбудованих тембрів звучання, передбачених у синтезаторі.

Кількість тембрів нерідко описують як число інструментів, які здатна імітувати дана модель. Однак це не зовсім вірно — швидше цей параметр можна назвати «кількість інструментів та звукових ефектів». Наприклад, один і той самий інструмент — електрогітара — з різними «прибамбасами» (дісторшн, овердрайв) буде звучати по-різному, і в синтезаторі кожна така примочка буде вважатися окремим тембром. Тембр «ударні» зазвичай об'єднує різні типи барабанів та інших ударних інструментів — іншими словами він дає змогу зобразити і «бас-бочку», і тарілки, не перемикаючи налаштувань, лише натиснувши потрібні клавіші. А деякі тембри можуть взагалі не мати аналогів серед реальних інструментів.

Чим більше вбудованих тембрів — тим ширші можливості синтезатора, тим різноманітніше звуки, які на ньому можна отримати. При цьому у висококласних моделях на зразок робочих станцій (див. «Тип») це число може досягати 1000 і навіть більше.

Кількість стилів автоакомпанементу (див. вище), першопочатково передбачених у синтезаторі, іншими словами — кількість варіантів акомпанементу, доступних користувачеві.

Чим ширший цей набір — тим вище ймовірність знайти серед цих мелодій підходящі варіанти для того чи іншого випадку. Водночас сама по собі велика кількість стилів ще не є 100 % гарантією того, що серед них виявиться відповідний, тим більше, що різні моделі синтезаторів можуть помітно різнитися за конкретим набором мелодій. Так що список не завадить уточнювати перед покупкою. Також відзначимо, що ситуацію можна виправити за рахунок стилів користувача (див. нижче) — їх підтримує чимало синтезаторів з автоакомпанементом.

Наявність режиму навчання в конструкції синтезатора.

Призначення цієї функції, зрозуміло вже з назви. В основі ж її переважно лежить наступний принцип: синтезатор сам підказує учневі, на які клавіші потрібно натиснути, відображаючи клавіатуру на дисплеї або виділяючи потрібні клавіші за допомогою підсвічування (при її наявності, див. вище). Зрозуміло, на різних рівнях навчання формат таких підказок теж буде різним: наприклад, на самому початку синтезатор підсвічує потрібні ноти до тих пір, поки вони будуть натиснуті, а на фінальному етапі виділяє їх в тому темпі, в якому потрібно грати мелодію, і оцінює точність натискань учня на потрібні клавіші. Зустрічаються й інші особливості та нюанси навчання — наприклад, режим окремого розучування партій лівої і правої руки, коли сам інструмент грає одну партію і підказує учневі, як грати другу. Крім того, практично обов'язковою для синтезатора з таким режимом є функція метронома (див. нижче).

Незалежно від конкретного функціоналу, даний режим буде дуже корисна тим, хто тільки розвиває навички гри на клавішному інструменті.

Діапазон, в якому можна змінювати темп програється синтезатором програми — автоакомпанементу, навчальної мелодії (див. вище), метронома (див. нижче), записаного семпла і т. ін.

Темп вимірюється за кількістю ударів у хвилину. Його зміна дозволяє налаштувати швидкість синтезатора під особливості ситуації — наприклад, злегка уповільнити навчальну програму, якщо у первісному темпі вона важкувата для освоєння. Чим ширше діапазон регулювання темпу — тим більше можливостей вибору у музиканта, особливо в області дуже повільних і дуже швидких темпів.

Зазначимо, що традиційний діапазон музичних темпів охоплює значення від 40 уд\хв («grave», «дуже повільно») до 208 уд/хв («prestissimo», «дуже швидко»), проте в синтезаторах він може бути і великий — наприклад, 30 – 255 уд/хв.

Секвенсор являє собою пристрій, який дозволяє записувати музику в реальному часі, яка програється на інструменті. Запис, зазвичай, здійснюється у форматі MIDI. При цьому можливості секвенсора можуть включати не тільки запис і відтворення музики, яка програється, але і розширені можливості по її редагуванню: послідовне накладення декількох партій, зведення записаних треків, зміна гучності, темпу, тембру, тональності записаних композицій, квантування для усунення нерівностей темпу, і т. ін. Конкретні можливості секвенсора, зазвичай, безпосередньо залежать від типу (див. вище) і цінової категорії синтезатора. Однак у будь-якому разі дана функція може стати важливою підмогою як для музиканта початківця, так і для професіонала.