Порівняння Xiaomi Mi Box S 2nd Gen vs Google Chromecast with Google TV 4K

Bluetooth - технологія, яка використовується для прямого з'єднання різних пристроїв бездротовим способом. У медіацентрах і ТВ-ресиверах може застосовуватися для трансляції звуку на бездротові навушники і акустику, для роботи з бездротовими мишками і клавіатурами, для використання смартфона/планшета в ролі пульта ДУ тощо; конкретний функціонал варто уточнювати окремо. Також відзначимо, що тут може уточнюватися підтримувана версія Bluetooth. Найбільш новою і досконалою є Bluetooth 5.0, а ось більш детальний опис різних версій:

• Bluetooth v 4.0. Версія, в якій вперше був представлений формат «Bluetooth з низьким енергоспоживанням» (LE) – на додаток до звичайного Bluetooth (функціонал версії 2.1) і швидкісного стандарту HE для передачі великих об'ємів інформації (представлений у версії 3.0). Bluetooth LE дає змогу значно скоротити енергоспоживання при передачі невеликих пакетів даних – наприклад, запитів-відповідей про активність з'єднання в режимі очікування. Для самих медіацентрів і ТВ-ресиверів це не особливо принципово, але ось для портативної техніки (особливо мініатюрної, де ємність батарей сильно обмежена) такий функціонал буде незайвим.
• Bluetooth v 4.1. Розвиток і вдосконалення Bluetooth 4.0. Одним з ключових поліпшень стала оптимізація спільної роботи з модулями зв'язку 4G LTE — щоб Bluetooth і LTE не створювали перешкод один одному. Крім того, в цій версії з'явилася можливість одночасног...о використання Bluetooth-пристрою в декількох ролях — наприклад, для дистанційного управління зовнішнім пристроєм з одночасною трансляцією музики на навушники.
• Bluetooth v 4.2. Подальший, після 4.1, розвиток стандарту Bluetooth. Принципових оновлень не представило, проте отримало ряд поліпшень, що стосуються надійності і захищеності від перешкод, а також поліпшену сумісність з «Інтернетом речей» (Internet Of Things).
• Bluetooth v 5.0. Версія, представлена в 2016 році. Одним з найпомітніших оновлень стало введення двох нових режимів роботи Bluetooth LE – з підвищенням швидкості за рахунок зменшення дальності і зі збільшенням дальності за рахунок зниження швидкості. Крім того, був введений ряд поліпшень, що стосуються одночасної роботи з великою кількістю підключених пристроїв, а також роботи з компонентами «Інтернету речей».

Оригінальна назва – Google Cast. Технологія трансляції контенту на зовнішні пристрої, розроблена Google. Дає змогу передавати сигнал з ПК або мобільного пристрою, трансляція стандартно здійснюється по Wi-Fi. Відзначимо, що в джерелах сигналу (смартфонах, планшетах, ПК тощо) Chromecast реалізується на рівні окремих додатків. Наприклад, на момент створення ця функція була доступна, зокрема, в додатках YouTube і Netflix для Android і iOS, а також у веб-версіях цих додатків для Chrome. Завдяки подібному формату дана технологія в наш час надзвичайно широко поширена, а можливість підключення того чи іншого гаджета до медіаплеєра з Chromecast зазвичай обмежується можливістю встановлення на цей гаджет відповідних додатків.

Підтримка сервісу IPTV – телемовлення за протоколом IP, з використанням комп'ютерних мереж (в тому числі Інтернету).

Підкреслимо, що не варто плутати цю функцію з online ТВ: фактично IPTV є різновидом кабельного телебачення, де для передачі сигналу використовується не антенний кабель, а мережеве обладнання. В іншому IPTV і кабельне ТБ повністю аналогічні: мовлення здійснюється через компанію-оператора; вибір каналів обмежується асортиментом, представленим у оператора; а за доступ може стягуватися додаткова плата. Водночас можливості IPTV помітно ширше, ніж у традиційного кабельного мовлення. Наприклад, більшість спеціалізованих додатків мають функцію Time Shift (див. нижче); будь-який уривок недавно переглянутої трансляції можна переглянути повторно; крім того, нерідко доступна також можливість відмотати трансляцію на час до початку перегляду (якщо ви увімкнули таке ТБ пізніше, ніж хотілося б). Можуть передбачатися й інші функції, що забезпечують додаткову зручність – наприклад, списки обраних каналів, батьківське блокування тощо.

HDMI є найбільш поширеним сучасним інтерфейсом для роботи з HD-контентом і багатоканальним звуком. Відео- і аудіосигнал при такому підключенні передаються по одному кабелю, а пропускної здатності в останніх версіях (HDMI 2.0 і HDMI 2.1) вистачає для роботи з роздільною здатністю UltraHD і навіть вище. Практично будь-який сучасний екран (телевізор, монітор тощо) з підтримкою HD має як мінімум один вхід HDMI, тому і більшість медіаплеєрів і ТВ-ресиверів мають виходи цього типу. Однак зустрічаються і моделі без HDMI – це переважно застарілі або найбільш недорогі рішення, що використовують тільки аналогові відеоінтерфейси. Також бувають моделі на кілька HDMI і в більшості варіантів один з таких портів призначений для вхідного сигналу, при цьому порти HDMI розрізняються за версіями.

— v 1.4. Версія, представлена ще в 2009 році, проте не втрачає популярності і донині. Підтримує відео 4K (4096х2160) з частотою кадрів 24 к/с і Full HD — з частотою 120 к/с; останнє, крім іншого, дає змогу передавати по такому інтерфейсу ще й 3D-відео. Крім оригінальної v 1.4, існують також поліпшені версії v 1.4a і v 1.4b, де можливості по роботі з 3D були ще більше розширені.

— v 2.0. Версія, випущена в 2013 році. Крім іншого, представила можливість роботи з 4K-відео на швидкості до 60 к/с, сумісність з надшироким форматом 21:9, а також підтримку до 32 каналів і 4 потокі...в аудіо одночасно. Підтримка HDR в даній версії першопочатково не передбачалася, проте вона була введена в оновленні v 2.0a і ще більше розширена в v 2.0b; медіаплеєри з даної категорії можуть підтримувати як оригінальну версію 2.0, так і одну з поліпшених.

— v 2.1. Версія зразка 2017 року, також відома як HDMI Ultra High Speed. Дійсно забезпечує досить солідну пропускну здатність, що дає змогу працювати навіть з 10K-відео на швидкості в 120 к/с; крім того, ряд поліпшень торкнувся підтримки HDR. Відзначимо, що повноцінне використання HDMI v 2.1 можливе тільки зі спеціальним кабелем, проте функції більш ранніх версій залишаються доступними і при використанні звичайних дротів.

Кількість роз'ємів USB-C в конструкції пристрою.

Від повнорозмірних портів USB host (див. вище) цей інтерфейс відрізняється насамперед конструкцією роз'єму: він значно менше і зроблений двостороннім (штекер можна вставляти будь-якою стороною). Є також ряд помітних відмінностей, що стосуються особливостей застосування. Найбільш поширений варіант той самий, що і у звичайних USB — підключення зовнішньої периферії, насамперед накопичувачів на зразок флешок і зовнішніх HDD. Але от для зарядки гаджетів такі роз'єми застосовуються вкрай рідко. У деяких моделях USB-C відіграє роль сервісного входу для управління налаштуваннями з комп'ютера (тобто фактично працює у форматі USB slave — див. «Входи»). Також в цьому роз'ємі може передбачатися режим Alternate Mode, коли через апаратний порт USB-C реалізуються інші інтерфейси — наприклад, DisplayPort або HDMI для трансляції відео, або Thunderbolt для підключення деяких аксесуарів. В медіаплеєрах цей режим поки практично не використовується, але в майбутньому ситуація може змінитися.

Підводячи підсумок, можна сказати, що особливості застосування USB-C в кожній моделі варто уточнювати окремо. Що стосується кількості, то таких роз'ємів рідко передбачається більше одного — цього цілком достатньо в більшості ситуацій.

Наявність аудіовиходу в більшості ситуацій означає роз'єм mini-Jack 3.5 мм для підключення навушників. По даному роз'єму не передається висока потужність, яка може повноцінно забезпечити телевізор аудіосигналом, але для компактних пристроїв, до яких якраз і належать навушники, буде дуже до речі, оскільки більшість дротових навушників побутового призначення випускається саме зі штекером 3.5 мм. Навушники можуть стати в нагоді в шумній обстановці, або навпаки, коли гучний звук небажаний, а також в ситуаціях, коли звук потрібно слухати уважно (наприклад, при прослуховуванні радіопередач для вивчення іноземної мови).

Модель процесора (CPU), встановленого в медіаплеєрі.

Ця інформація має переважно довідковий значення: процесор підбирається з таким розрахунком, щоб забезпечити ті чи інші практичні характеристики (максимальна роздільна здатність, підтримку певних стандартів, роботу вбудованих додатків тощо). Так що при виборі варто орієнтуватися насамперед на ці характеристики. Втім, при бажанні, знаючи модель процесора, можна знайти детальні дані по ньому і оцінити можливості медіацентру роботи з ресурсоємними додатками. Це може стати в нагоді, зокрема, якщо ви вибираєте модель під Android (див. вище) і плануєте інтенсивно використовувати додаткове ПО — набір програм під цю ОС досить великий, а деякі з них досить вимогливі до ресурсів системи.

Також відзначимо, що дані щодо CPU нерідко уточнюються в рекламних цілях — для акценту на тому, що в пристрої встановлений досить прогресивний чип відомого бренду. Серед найбільш поширених марок таких процесорів — Allwinner, Amlogic, Rockchip, Realtek.

Тактова частота процесора, встановленого в медіацентрі.

З технічної сторони чим вище цей показник — тим швидший процесор, і тим більша, відповідно, загальну швидкодію системи. Водночас продуктивність чипу залежить, крім власне частоти, від цілого ряду факторів — архітектури, кількості ядер, спеціальних особливостей конструкції і т. ін.; а на фактичну швидкість роботи всієї системи впливають показники інших компонентів, крім процесора. Крім того, виробники зазвичай підбирають процесори з таким розрахунком, щоб їх обчислювальної потужності гарантовано вистачило на всі функції, заявлені для медіацентру. Тому в даному випадку частота процесора є скоріше довідковим параметром (і почасти рекламним показником, що демонструє прогресивні характеристики пристрою), ніж практично значущим при виборі.

Набір аудіокодеків, підтримуваних пристроєм.

Кодеком — від словосполучення «Кодер-ДЕКодер» — в даному разі називають формат, який використовується для кодування і стиснення звуку в цифровому вигляді при зберіганні/передачі та розкодування — при відтворенні (без кодування цифровий звук в принципі неможливий, а стиснення дає змогу зменшити об'єми даних, займані цією інформацією). Дані про підтримувані кодеки актуальні насамперед для оцінки того, чи зможе програвач працювати зі звуком в тому чи іншому відеофайлі. Річ у тім, що навіть у відеофайлах одного і того ж формату (див. нижче) звуковий супровід може стискатися різними кодеками; і якщо плеєр підтримує формат файлу, але не підтримує кодек — відтворення звуку стане неможливим.

Теоретично подібні правила актуальні також для аудіофайлів і онлайн-трансляцій (всіх форматів — ТВ, відео, аудіо). Однак на практиці під час роботи з таким контентом можна не звертати увагу на дані про кодеки. Так, для кожного формату аудіофайлів, зазвичай, використовується свій стандартний кодек, і підтримка типу файлів автоматично означає і підтримку кодека. А трансляції зазвичай використовують загальноприйняті аудіодекодери на зразок MPEG-1 або MPEG-2, які практично гарантовано підтримуються будь-яким сучасним плеєром, розрахованим на подібні трансляції.

Що стосується конкретних кодеків, то дані по ним можна знайти в спеціальних джерелах, однак при штатному використанні пристроїв такі подробиці зазвичай не потрібні.