Порівняння Beike Q-162A vs Manfrotto MKELMII4CMB-BH

Мінімальна висота відносно підстави, на якій можна встановити майданчик штатива.

Чим менше мінімальна висота — тим краще штатив підходить для макрозйомки і предметної зйомки; крім того, від цього показника залежить доступний користувачеві діапазон регулювання висоти. Зазначимо, що для моделей з можливістю перевороту штанги (див. нижче) мінімальна висота наводиться для традиційного положення штанги, майданчиком вгору. А якщо заявлений мінімум значно менше, ніж довжина штатива в складеному вигляді (наприклад, 15 см при довжині 50 см) — це означає, що ніжки можуть «разьезжаться» до горизонтального або близького до нього положення, занижуючи таким чином всю конструкцію.

Максимальна висота відносно підстави, на якій можна встановити майданчик штатива.

Для настільного застосування (див. «Установка») велика висота не потрібно, тому в більшості таких моделей цей показник не перевищує 20 см — винятками є лише деякі специфічні моноподи. Відповідно, і різниця по висоті між різними настільними конструкціями здебільшого не має особливого значення. А ось в підлогових моделях найбільш низькорослі» мають максимальну висоту близько 40 – 50 см, а найбільш високі здатні розкриватися на 2,5 м і навіть вище. В таких випадках при виборі варто враховувати специфіку використання. Так, спеціально шукати модель на 150 – 160 см має сенс у тому випадку, якщо камеру принципово важливо встановити на рівні очей (рівень очей зазвичай десь на 10 см нижче росту людини). Водночас більшість відеокамер і багато фотоапарати мають поворотні екрани, що дозволяють із зручністю дивитися на пристрій зверху вниз; і навіть за відсутності такого екрана пригнутися до рівня камери буває не так складно. А на штативи заввишки до 170 см і вище має сенс звертати увагу в основному в тих випадках, коли планується зйомка поверх голів — наприклад, репортажі з масових заходів.

Діаметр центральної штанги штатива або основний штанги монопода (див. «Тип»). І в тому, і в іншому варіанті більш товсті штанги збільшують вагу і габарити конструкції, однак позитивно позначаються на міцності. А для класичних триніжків велика вага може бути і перевагою — масивна штанга позитивно позначається на стійкості, особливо в опущеному положенні.

Тип голівки, передбаченої в штативі, по суті — тип механізму, який відповідає за поворот платформи з камерою відносно основи.

— 2D. Такі голівки мають 2 ступеня свободи і дають змогу повертати камеру з боку в бік і нахиляти вперед-назад. При цьому для кожної з двох вісей передбачений окремий механізм повороту. Це дозволяє з легкістю знімати вертикальні і горизонтальні панорами: камера на такому штативі може повертатися тільки по одній з вісей без зайвих рухів, які псують картинку (наприклад, тільки у бік без рухів вгору і вниз). Подібні голівки вважаються придатними насамперед для відеозйомки; для фотографії вони менш зручні, проте все одно зустрічаються в фотоштативах (у тому числі вузькоспеціалізованих).

— 3D. Голівки, що мають три ступені свободи: поворот з боку в бік, нахил вгору-вниз і «крен» вправо-вліво; за кожну з трьох відповідає окремий шарнір. Застосовуються в основному в моделях з можливістю установки фотоапаратів: подібна свобода рухів важлива насамперед для фотозйомки. Втім, випускаються і спеціалізовані штативи для відеокамер з 3D-голівками. У порівнянні з кульовими гіловками (див. нижче), які теж забезпечують високий ступінь свободи, 3D-механізми більш точні, вони незамінні в тих випадках, коли потрібно чітко проконтролювати поворот по одній вісі (при панорамній зйомці або зйомці з ефектом обертання). З іншого боку, 3D-голівки більш складні і дорогі, а т...акож гірше підходять для швидкого наведення камери в довільному напрямку.

— Кульова. В голівках цього типу платформа за допомогою стрижня прикріплена до кулі, яка затискається в спеціальному кріпленні. Послабивши кріплення, можна повертати камеру по горизонталі, а також довільно нахиляти взад-вперед і вправо-вліво. Ключова перевага таких механізмів — можливість швидко змінювати положення камери; в 3D-голівках (див. вище) на це йде більше часу. Також з переваг кульових голівок можна відзначити простоту, компактність і невисоку вартість. З іншого боку, камеру на такий голівці складно повернути тільки по одній вісі, не рухаючи по іншим двом, що ускладнює деякі прийоми зйомки. У прогресивних штативах може передбачатися додаткове оснащення, частково усуває цей недолік — наприклад, окремий шарнір для горизонтальних панорам; однак по точності кульові голівки все одно поступаються 3D-механізмів.

Максимальна вага камери, допустима для даного штатива.

Якщо штатив купується для використання зі смартфоном або екшн-камерою, на даний параметр можна не звертати особливої уваги: вага подібних гаджетів зазвичай не перевищує 200 мг таке навантаження без проблем переносить будь-який штатив відповідної спеціалізації (див. «За призначенням»). Компактні фотокамери-«мильниці» в основному важать до 300 г, а аматорські відеокамери — до 700 г; але в обох випадках зустрічаються і більш масивні моделі. Це варто врахувати при виборі настільного штатива (див. «Встановлення») під таку техніку — у деяких настільних моделей обмеження за вагою досить скромні; а от з підлоговими труднощів зазвичай не виникає.

А ось якщо штатив купується для професійної техніки — на допустиму вагу варто звернути особливу увагу. Так, професійна відеокамера може «потягнути» на 2,5 кг і навіть більше; середня вага дзеркального фотоапарата — 600 – 800 г, але це тільки «тушка», до якої додається вага оптики — а в деяких потужних телеоб'єктивах вона може перевищувати 2 кг. Так що для таких пристроїв можуть знадобитися досить «витривалі» штативи.

Наявність штативной голівки в комплекті поставки. Найчастіше головка поставляється в комплекті, однак деякі моделі (в основному професійного рівня) голівкою не комплектуються — вона купується окремо і вибирається під конкретні потреби користувача (докладніше див. «Знімна головка» і «Тип голівки»). Тому в характеристиках штатива цей параметр вказується окремо.

Наявність у штатива пульта дистанційного керування камерою. Пристрій і функції такого пульта можуть бути різними, залежно від призначення (див. вище). Наприклад, в моделях телефонів і екшн-камер найчастіше передбачаються компактні бездротові пульти-брелоки, що відповідають тільки за найбільш основні команди — зйомка фото і старт-стоп відеозапису. Підключаються такі брелки до самого гаджету, зазвичай по Bluetooth; зі смартфонами при цьому проблем зазвичай не виникає, а от сумісність з певною екшн-камерою варто уточнювати окремо. Зі свого боку, прогресивні штативи для відеокамер можуть мати дротовий пульт ДК, вбудований прямо в рукоятку повороту голівки — він дозволяє керувати параметрами зйомки (зумом, фокусом тощо), зберігаючи повний контроль над положенням камери.

Основний матеріал, що використовується в конструкції корпусу або ніжок (залежно від типу) штатива.

— Пластик. Головною перевагою пластику є невисока вартість, обумовлена, крім того, легкістю в обробці і придатністю для створення деталей складної форми. Крім того, цей матеріал може бути гнучким, мати будь-який колір і навіть робитися прозорим. З іншого боку, його міцність значно нижче, ніж у інших матеріалів, застосовуваних для штативів; для роботи з невеликою вагою більш ніж достатньо, проте для підтримки масивної техніки і створення довгих опор, що піддаються значним навантаженням на вигин за рахунок великої довжини, пластик не підходить. Тому основною сферою застосування даного матеріалу на сьогодні є струбцини і невеликі настільні штативи, у т. ч. гнучкої конструкції (див. «Тип»).

— Алюміній. Сплави на основі алюмінію характеризуються поєднанням високої міцності з невеликою вагою, завдяки чому вони добре підходять для створення штативів будь-якого формату — в т. ч. і повнорозмірних класичних. Вартість даного матеріалу, щоправда, трохи вище, ніж у пластику й сталі, але ненабагато, і згадані переваги з лишком перекривають даний недолік. Завдяки цьому даний матеріал є найпопулярнішим в сучасних штативах, він широко використовується практично у всіх типах і цінових категоріях.

— Сталь. Сталь відрізняєтьс...я високою міцністю — навіть вищою, ніж в описаних вище алюмінієвих сплавів, при дещо меншій вартості. Водночас даний матеріал має досить велику вагу. Це, з одного боку, сприяє стійкості, з іншого — ускладнює перенесення з місця на місце. І хоча останнім актуально в основному для підлогових штатівів (див. «Установка»), проте навіть в компактних настільних моделях сталь все одно використовується досить рідко.

— Вуглепластик. Найбільш прогресивний з матеріалів, що застосовуються для сучасних штативів. Вуглепластик, або карбон, являє собою композитний складу з вуглецевих волокон, залитих наповнювачем — зазвичай спеціальною смолою. За характеристиками міцності таке поєднання можна порівняти зі сталлю, при цьому важить цей матеріал дуже небагато, що особливо корисно для повнорозмірних штативів. Головним його недоліком є висока вартість, через що прерогативою вуглепластику залишаються професійні моделі преміумкласу. Крім того, карбон потребує досить обережного поводження через чутливості до точкових ударів — від них легко з'являються тріщини.

— Метал. Даний варіант вказується в тих випадках, коли виробник з тих чи інших причин не уточнив склад металу в характеристиках. Найчастіше мова йде про алюміній або сталь, властивості і особливості застосування того й іншого описані вище; однак можуть зустрічатися і інші види металу. У будь-якому разі при оцінці надійності і довговічності такого штатива краще всього орієнтуватися на його цінову категорію.

— Карбон. Ще одна назва для описаного вище вуглепластику; застосовується деякими виробниками заради стислості і «солідності звучання».