Кількість каналів
Найбільш прогресивний формат багатоканального звуку, який звукова карта здатна видавати на вихід.
—
2. Стандартний стереозвук на два канали — лівий і правий. Такий формат дозволяє забезпечити відчуття об'ємності звучання (особливо при використанні навушників), чого цілком достатньо для більшості нескладних завдань. Однак він відчутно програє багатоканального звуку по «ефекту занурення», що може виявитися критичним для вимогливих геймерів і аудіофілов.
—
5.1. Класичний і найбільш популярний на сьогодні формат багатоканального об'ємного звуку: центральний канал, два фронтальних і два тилових дають змогу добитися повноцінного «ефект оточення», а окремий канал під сабвуфер забезпечує насичене звучання низьких частот.
—
7.1. Формат 7.1 відрізняється від 5.1 наявністю двох додаткових каналів. Варіантів по локалізації цих каналів існує декілька — наприклад, пара бічних колонок, пара додаткових динаміків над фронтальними і т. ін. В будь-якому разі формат 7.1 забезпечує більш достовірну передачу об'ємного звуку, ніж 5.1, однак коштують такі карти дорожче, а спеціалізованого контенту під 7.1 існує менше.
При виборі звукової карти за кількістю каналів варто врахувати такі моменти. По-перше, багатоканальні варіанти здатні видавати звук і більш простих форматів (так, карта 7.1 може використовуватися для акустики 5.1), а висновок стереозвуку
...підтримується взагалі всіма моделями. По-друге, сучасне мультимедійне ПО (зокрема, кодеки) дозволяє виводити багатоканальний звук через карту з меншою кількістю каналів — наприклад, програвати звук 5.1 через двоканальну карту зі стереодинаміками без втрати якості. По-третє, для повноцінної роботи багатоканального звуку Вам знадобиться не тільки карта, але і відповідна акустика; а тому не має сенсу спеціально шукати багатоканальну модель, якщо Ви плануєте користуватися виключно стереоколонками.Підтримка стандартів
Різні стандарти і спеціальні технології цифрового звуку, з якими офіційно сумісна звукова карта. Наприклад, стандарти Dolby і DTS в різних варіаціях використовуються переважно для багатоканальних музики у фільмах, а DirectSound і EAX забезпечують високоякісний «об'ємний звук в іграх. На практиці можливості роботи з тим чи іншим стандартом багато в чому визначаються програмною частиною системи, а не характеристики звукової карти; однак офіційна сумісність означає як мінімум повну відповідність карти вимогам стандарту і мінімальний ризик виникнення конфліктів на апаратному рівні.
Динамічний діапазон
Динамічний діапазон ЦАП називають співвідношення між самим гучним звуком, який здатний видати перетворювач, і самим тихим. Чим ширший динамічний діапазон — тим багатшим буде звучання, тим нижча ймовірність того, що неголосні звуки, доповнюють загальну картину, виявляться заглушені при перетворенні. Водночас варто відзначити, що практично всі сучасні звукові карти забезпечують динамічний діапазон, цілком достатній для комфортного повсякденного використання, і в багатьох моделях цей параметр може взагалі не вказуватися. Звертати на нього увагу варто при виборі прогресивної спеціалізованої аудіокарти — наприклад, геймерської (див. «Вид»). Мінімумом для професійних моделей вважається 90 дБ, на практиці ж серед подібних рішень цей показник зазвичай становить 120 дБ і більше.
Співвідношення сигнал/шум
Цей параметр визначає співвідношення чистого звуку, що видається на виході ЦАП, до всіх сторонніх шумів. Таким чином, він є досить яскравим показником чистоти звуку. За співвідношенням сигнал/шум ЦАП в сучасних звукових картах можна поділити наступним чином:
до 90 дБ — початковий рівень;
90-100 дБ — середній рівень, прогресивні «домашні» моделі;
понад 100 дБ — професійний рівень.
Динамічний діапазон
Динамічним діапазоном АЦП називають співвідношення між найгучнішим і самим тихим звуком, який здатний сприйняти і обробити перетворювач. Чим більше цей параметр, тим повнішою буде картина перетворений у цифровий формат звуку, тим менше тихих деталей (які, тим не менш, впливають на загальне звучання) залишиться при оцифрування «за кадром». Водночас відзначимо, що критичним цей параметр є хіба що для професійного запису, а тому вказується в характеристиках досить рідко, зазвичай лише в моделях відповідної спеціалізації (зокрема, аудиоинтерфейсах, див. «Вид»).
Оптичний S/P-DIF
Кількість оптичних входів S/P-DIF в конструкції звукової карти.
S/P-DIF — цифровий стандарт передачі звуку з досить високою пропускною здатністю: зокрема, дозволяє працювати з більшістю багатоканальних форматів до 7.1 включно. Він широко застосовується в сучасній аудіотехніці, зокрема, дискових програвачів та AV-ресіверах. На апаратному рівні S/P-DIF має дві версії — з коаксіальним підключення (описано нижче) і з оптичним кабелем TOSLINK. Головною перевагою другого варіанта є повна нечутливість до електричних перешкод, тому що для передачі інформації використовуються світлові імпульси. З іншого боку, оптичний кабель досить крихкий на згин і має обмеження по довжині.
mini-Jack (3.5 мм)
Кількість в конструкції звукової карти виходів з
роз'ємами стандарту 3.5 мм mini-Jack. Саме такий роз'єм використовує переважна більшість сучасних комп'ютерних навушників і колонок всіх цінових категорій (хоча в топової техніці він зустрічається відносно рідко), та й в інших аудіопристроях споживчого класу він дуже популярний. Тому практично всі звукові карти початкового і середнього рівня мають як мінімум одне гніздо формату 3.5 мм; відсутність таких виходів характерна для спеціалізованих моделей (наприклад, ЦАП, див. «Вид»). Також відзначимо, що одиничний вихід mini-jack може працювати максимум з двома каналами, однак цей інтерфейс застосовується і в системах багатоканального звуку — в цьому випадку аудіокарта оснащується декількома роз'ємами, кожен з яких відповідає за свою частину системи. Наприклад, для систем 5.1 один роз'єм виділяється на центр, один на пару фронтальних каналів, один на пару тилових і один сабвуфер.
Як і у випадку з входами 3.5 мм (див. вище), виходи цього типу можуть мати різне призначення і навіть мають функцію переналаштування.
