Порівняння Apple iPod touch 7gen 32Gb vs FiiO X3-III

— Аудіо. MP3-плеєри у початковому, найбільш традиційному значенні — пристрої, призначені для відтворення музики та іншого аудіо. Зустрічаються моделі без дисплея, але багато з аудіоплеєрів оснащені екранами і можуть працювати з допоміжними форматами файлів — на кшталт TXT для відображення текстів пісень або JPG для перегляду обкладинок альбомів або навіть фотографій. Але власне програвач у них призначений для роботи зі звуком і не допускає відтворення відео.

— Медіаплеєр. До цього різновиду віднесені всі плеєри, які можуть відтворювати відео. Конкретні характеристики подібних моделей можуть відчутно відрізнятися — від портативних гаджетів з 1,5" – 2" дисплеями і підтримкою специфічних форматів до великих 4 – 5" пристроїв, здатних працювати з неконвертованими файлами. Але в будь-якому разі, якщо Вам потрібен кишеньковий плеєр з можливістю не тільки слухати музику, але й дивитися відео — варто вибирати саме з подібних моделей.

— Hi-Fi плеєр. Специфічний різновид аудіоплеєрів (див. вище), створений в розрахунку на максимальну якість відтворюваного звуку. Використовує висококласні комплектуючі і прогресивні схеми оброблення сигналу; через це коштують такі пристрої на порядок дорожче звичайних аудіоплеєрів, зате за якістю звуку вони порівнянні зі стаціонарними системами Hi-Fi класу. Практично обов'язковою для таких...моделей є підтримка хоча б одного lossless-формату на кшталт FLAC або APE, також тільки в подібних пристроях зустрічається можливість роботи в режимі ЦАП (див. «Функції/можливості»). Крім того, в конструкції можуть передбачатися спеціалізовані інтерфейси — наприклад, балансний або оптичний (див. «Виходи»). Завдяки всьому цьому пристрої даного типу можуть стати в нагоді як вимогливим аудіофілам, так і тим, хто професійно працює зі звуком.

Операційна система, під управлінням якої працює плеєр.

Операційною системою є не всяка програмна оболонка; цю назву застосовують до найбільш прогресивним платформ. ОС мають великі можливості, які виходять далеко за межі традиційного функціоналу плеєрів, до того ж ці можливості можна ще більше розширити за рахунок установки додаткових програм різного призначення — від музичних онлайн-сервісів і медіа-бібліотек до ігор, клієнтів соцмереж і т.п. Таким чином, наявність ОС зазвичай означає, що пристрій належить до медіаплеєрів (див. «Тип»); однак не кожен медіаплеєр має повноцінну ОС. Також таку прошивку можуть мати Hi-Fi плеєри, однак у них ОС часто є сильно модифікованої, і не всі такі пристрої допускають установку сторонніх додатків.

Конкретні варіанти ОС можуть бути такими:

— Android. Операційна система розробки Google, широко використовується виробниками портативної електроніки; практично витіснила з ринку інші системи, що єдиною альтернативою є iOS (див. нижче). Оригінальний Android тісно інтегрований із сервісами Google і використовує магазин додатків Google Play; однак на ринку представлено безліч фірмових оболонок і модифікацій, у тому числі з досить радикальними змінами. А встановлювати програми можна не тільки з магазину додатків, але і з будь-яких інших джерел — завантажити інсталяційний файл на пристрій. Система має відкритий вихідний код, ПЗ написанням для даної ОС м...оже зайнятися будь-хто, завдяки чому набір додатків для Android надзвичайно широкий, проте багато з них не відрізняються якістю.

— iOS. Фірмова операційна система компанії Apple, іншими виробниками не використовується. Відрізняється закритістю: встановлювати додаткові додатки можна тільки з фірмового сховища App Store, а для музики і відео потрібно використовувати сервіс iTunes. Крім того, для створення під iOS потрібно отримати платну ліцензію, що обмежує коло розробників. З іншого боку, iOS досить зручна в тому плані, що користувачеві не доводиться копирсатися у великому наборі параметрів; а додатка в App Store проходять досить суворий контроль якості і безпеки.

Об'єм вбудованої пам'яті, встановленої в плеєрі.

Від цього параметра залежить, скільки музики та іншого вмісту можна зберігати в пристрої, не вдаючись до допомоги карт пам'яті (тим більше, що деякі моделі взагалі не підтримують таких карт). Для порівняння: розмір одного MP3-файлу зазвичай не перевищує 20 МБ, та сама композиція в lossless-форматі має в 3 – 4 рази більший об'єм, фільм в стандартній якості займає в середньому від 700 МБ до 2,5 ГБ, в HD 720p — до 5 – 6 ГБ. Таким чином, з точки зору зберігання даних чим більше об'єм вбудованої пам'яті — тим краще. З іншого боку, від ємності накопичувача безпосередньо залежить ціна плеєра. У світлі цього деякі моделі випускаються в декількох модифікаціях, що розрізняються за кількістю пам'яті і ціною.

При виборі варто враховувати, що частина пам'яті неминуче буде зайнята програмної прошивкою і передвстановленими додатками; іноді ця частина виходить досить значною — наприклад, в моделях з ОС на борту (див. вище) може бути включена кілька гігабайт. Також відзначимо, що карти пам'яті в перерахунку на гігабайт об'єму обходяться дешевше вбудованих накопичувачів, а з практичної сторони здебільшого не поступаються їм. Так що спеціально шукати плеєр з великим об'ємом вбудованої пам'яті має сенс перш за все в тому випадку, якщо дана модель з картами пам'яті не працює.

Зараз на ринку представлені плеєри з таким об'ємом пам'яті: до 8 ГБ, 16 ГБ, ...href="/ua/list/25/pr-723/">32 ГБ, 64 ГБ і більше. Втім зустрічаються і моделі без вбудованої пам'яті, розраховані на використання тільки з картами пам'яті

Тип карт пам'яті, що підтримується плеєром.

Карти пам'яті виконують дві основні функції. Насамперед вони збільшують загальний об'єм пам'яті плеєра; при цьому така пам'ять у перерахунку на гігабайт коштує помітно дешевше вбудованих накопичувачів. По-друге, карта пам'яті дозволяє обмінюватися даними з іншим пристроєм, що має кардридер; наприклад, з її допомогою можна копіювати музику на плеєр з ноутбука.

Сучасні плеєри зазвичай використовують карти SD або microSD тієї або іншої версії. Карти SD мають розміри 32х24 мм і використовуються в порівняно великих пристрої, мініатюрні microSD (15х11 мм), відповідно — в компактних моделях. Версії можуть бути такими:

— SD. Дана маркування означає, що пристрій здатний працювати як мінімум з оригінальними картами SD (не належать до більш пізнім версіями SDHC або SDXC). Такі картки можуть мати обсяг до 4 ГБ, їх можливостей цілком достатньо для більшості завдань, пов'язаних з відтворенням контенту.

— SD/SDHC. Моделі, сумісні як з оригінальними SD (див. вище), так і з більш новим формату SDHC. Цей формат дозволяє створювати знімні носії об'ємом до 32 ГБ.

— SD/SDHC/SDXC. Підтримка всіх основних форматів SD, застосовуваних на сьогоднішній день. Про SD і SDHC див. вище, а SDXC забезпечує об'єм карти до 2 ТБ і збільшену швидкість роботи.

— microSD. Плеєри, гарантовано здатні працювати з оригінальними картами microSD. Технічно такі карти аналогічні описаним вище...SD і відрізняються від них лише розмірами. При цьому варто відзначити, що пристрій з таким маркуванням може фактично бути сумісна і з більш прогресивними носіями (зразок microSDHC або навіть microSDXC), виробник просто з тієї чи іншої причини не став вдаватися в такі подробиці. Уточнити цей момент можна, оцінивши максимальний підтримуваний об'єм карти (див. нижче)

— microSD/SDHC Плеєри, що підтримують як оригінальні microSD, так і пізніший стандарт microSDHC (див. «SD/SDHC»).

— microSD/SDHC/SDXC. Плеєри з таким маркуванням сумісні з усіма сучасними версіями карт microSD — як самими новими microSDXC (див. «SD/SDHC/SDXC»), так і попередніми стандартами (про них див. вище).

Випускаються плеєри, мають відразу два слота під карти пам'яті — зазвичай microSD. В основному це Hi-Fi пристрою (див. «Тип»), а дана особливість у них передбачається для додаткового збільшення доступних об'ємів пам'яті: Hi-Fi контент має значний об'єм і вимагає відповідних накопичувачів.

Максимальний об'єм карти пам'яті, яку можна використовувати в плеєрі. Цей параметр безпосередньо пов'язаний з типом карти (див. вище): для кожного типу є свої обмеження за об'ємом. Водночас можливості по роботі з ємними носіями обмежуються не тільки типом карти, але і апаратною частиною плеєра. Тому чимало моделей мають більш низький обмеження за обсягом, ніж передбачається картою пам'яті — наприклад, 128 ГБ моделі з підтримкою формату SDXC (теоретичний максимум по якому складає 2 ТБ).

Зазначимо, що зустрічається і зворотна ситуація — наприклад, коли в пристрої з максимальним об'ємом до 16 ГБ заявлена підтримка тільки карт microSD (теоретичний максимум 4 ГБ). Це зазвичай означає, що плеєр може працювати і з більш новими форматами (у нашому прикладі — як мінімум microSDHC), проте з якоїсь причини в офіційних характеристиках цей момент не згадано (наприклад, виробник міг помилитися в документації).

Модель цифро-аналогового перетворювача, встановленого в пристрої.

ЦАП є одним з ключових компонентів будь-якого плеєра: він перетворює цифрові дані, записані в звуковому файлі, в аналоговий звук, який через підсилювач подається на навушники. Від якості ЦАП безпосередньо залежить, наскільки точно звук на виході буде відповідати первинним сигналом, а також те, чи зможе плеєр працювати з сучасними форматами цифрового сигналу: багато з них вимагають високої обчислювальної потужності, яка є далеко не у всякому ЦАП.

Відзначимо, що модель ЦАП зазначається лише в тому разі, якщо це висококласний перетворювач з якістю звуку вище середнього. На сучасному ринку представлені, зокрема, ЦАП таких виробників: AKM, Cirrus Logic, ESS Sabre, Texas Instruments, Wolfson. А плеєри з таким оснащенням зазвичай належать до Hi-Fi пристроїв (див. «Тип»).

Також варто сказати, що кількість ЦАП може бути різним. Найпростіший варіант — один модуль на обидва канали звуку, однак зустрічаються плеєри, оснащені відразу двома перетворювачами — по одному на канал. Таке «поділ праці» позначається на вартості, зате знижує навантаження на кожен окремий ЦАП, що позитивно позначається на якості і достовірності звучання.

Співвідношення між рівнем корисного сигналу (чистого звуку) і сторонніми шумами, що видається плеєром на виході. Цей параметр безпосередньо характеризує якість вбудованого підсилювача: він враховує в основному власні шуми електронних схем, і вище співвідношення сигнал/шум — тим менше цих шумів і тим чистіший звук.

Зазначимо, що у разі плеєрів дана характеристика часто є не особливо критичною: шум підсилювача може губитися на тлі навколишніх звуків, особливо в міській обстановці, і для таких ситуацій буває достатньо навіть найскромніших показників, на рівні 70 – 80 дБ. Водночас для Hi-Fi моделей (див. «Тип») цей момент є одним з найбільш важливих; у найбільш прогресивних пристроях співвідношення сигнал/шум може перевищувати 120 дБ.

Чим вище потужність, тим більш гучний звук можна отримати на навушниках, за інших рівних умов. Крім того, більш висока потужність дозволяє підключати до пристрою «вуха» з більш високим опором (хоча жорсткої залежності тут немає, і моделі з однаковою вихідною потужністю можуть мати різні обмеження по опору навушників). Однак у випадку звичайних (не Hi-Fi) плеєрів даний параметр є скоріше довідковим, ніж практично значущим: зазвичай, потужності підсилювача в таких моделях цілком достатньо, щоб «розгойдати» більшість навушників споживчого рівня. А ось для Hi-Fi пристроїв (див. «Тип») моделей вихідна потужність має ключове значення: вона визначає сумісність з високоомними «вухами» студійного класу. Докладну довідку щодо цього питання можна знайти в спеціальних джерелах.

Номінальний опір (імпеданс) навушників, з якими може нормально працювати плеєр.

Більшість навушників споживчого класу має опір 16 або 32 Ом, його підтримують майже всі сучасні плеєри. Тому звертати увагу на цей параметр варто лише в тому випадку, якщо ви плануєте використовувати пристрій з високоякісними «вухами» студійного або аудіофільского класу. Характерною особливістю таких навушників є високий опір, який обчислюється вже сотнями ом, і для них підійде не будь-плеєр.

Також уточнити допустимий опір навушників не завадить, якщо ви купуєте пристрій Hi-Fi класу (див. «Тип»). Деякі з таких моделей мають досить високу мінімальний опір і не сумісні зі стандартними 16-омними (а іноді і 32-омними) «вухами».