Порівняння Asus Xonar DSX vs Asus Xonar DG

Основний інтерфейс, який використовується для підключення звукової карти до комп'ютера або іншого пристрою.

Як і самі звукові карти, використовувані у них інтерфейси діляться на внутрішні ( PCI, PCI-E USB, USB C, FireWire, Thunderbolt, 3.5 мм mini-jack, Bluetooth). Ось детальніший опис кожного з цих варіантів:

– PCI-E. Основний сучасний інтерфейс підключення внутрішньої периферії (зокрема звукових карт) до материнських плат комп'ютерів. Використовується у більшості моделей внутрішнього типу (див. вище). Головною перевагою рішень з PCI-E є те, що роз'єми для їх підключення можна знайти практично на будь-якій сучасній «материнці». Правда, ці роз'єми можуть знадобитися для інших комплектуючих – відеокарти, ТВ-тюнера або навіть SSD-накопичувача; проте навіть на найпростіших материнських платах слотів PCI-E зазвичай кілька, тому цей момент не можна назвати серйозним недоліком.

– PCI. Інтерфейс підключення плат розширення до материнської плати ПК. Є попередником PCI-E, має значно меншу пропускну спроможність і скромніші можливості, тому загалом є застарілим. Тим не менш, у наш час продовжують випускатися і материнські плати з такими роз'ємами, і звукові карти під інтерфейс PCI (у тому числі досить прогресивні). Це пов'язано з тим, що для роботи зі...звуком досить порівняно невисокої пропускної спроможності; а встановлення аудіокарти в слот PCI залишає вільними роз'єми PCI-E, які можуть знадобитися для комплектуючих, більш вимогливих до швидкості підключення. У будь-якому разі перед покупкою подібної звуковий карти не завадить окремо переконатися, що на «материнці» є роз'єм для її підключення.

– USB. Підключення через стандартний порт USB. Донедавна це був найбільш популярний інтерфейс для зовнішньої периферії, що зустрічався практично у всіх ПК та ноутбуках. Саме під USB робили більшість зовнішніх звукових карт. Недолік цього способу підключення – роз'єми USB можуть знадобитися і для інших пристроїв, що утворює проблеми при невеликій кількості портів і периферії. З іншого боку, подібні ситуації виникають не так часто, а для їх вирішення достатньо мати під рукою USB-розгалужувач (хаб).

Окремо зазначимо, що на зміну повнорозмірним гніздам USB у сучасних ПК та ноутбуках прийшли компактніші USB С (див. нижче).

– USB С. Периферійний роз'єм із симетричною контактною групою, яким часто замінюються повнорозмірні USB-порти на борту сучасних ПК та ноутбуків. Під цей інтерфейс робляться багато нових моделей зовнішніх звукових карт. Винятком із правила є лише окремі екземпляри під Thunderbolt (див. нижче) — для них як периферійний роз'єм підключення вказується саме Thunderbolt, а не USB С.

– Thunderbolt. Універсальний периферійний роз'єм, який застосовується переважно в комп'ютерах та ноутбуках Apple. Варто враховувати, що різні покоління Thunderbolt розрізняються за типом фізичного роз'єму: версії v1 і v2 використовують гніздо miniDisplayPort, версія v3 – гніздо USB С. Так що при виборі звукової карти з таким підключенням потрібно обов'язково уточнити цей момент. З іншого боку, версії Thunderbolt із різними роз'ємами цілком взаємно сумісні через відповідні перехідники.

– FireWire. Він же IEEE 1394. Інтерфейс для зовнішніх пристроїв, який деякий час тому користувався певною популярністю, проте на сьогодні практично вийшов із вжитку.

– 3.5 мм (mini-jack). Mini-jack є одним із найпоширеніших аудіороз'ємів. Однак він зазвичай передбачається як один із аудіовходів (див. нижче) і вкрай рідко використовуваний як основний інтерфейс підключення звукової карти до зовнішнього пристрою. Подібне підключення зустрічається переважно в спеціалізованих геймерських моделях, розрахованих у тому числі на використання з консолями. При цьому в таких моделях роз'єм mini-jack може робитися комбінованим, з можливістю підключення як лінійного (аналогового) сигналу по звичайному електричному дроту, так і оптичного (цифрового) сигналу по кабелю TOSLINK. Нагадаємо, оптичний інтерфейс примітний повною нечутливістю до зовнішніх перешкод, він дає змогу передавати багатоканальний звук, проте кабелі для такого з'єднання потребують акуратності в обігу.

– Bluetooth. Бездротове з'єднання за стандартом Bluetooth. Зустрічається в основному в моделях, розрахованих на використання зі смартфонами та планшетами — дротових роз'ємів у таких гаджетах небагато, а ось Bluetooth-модулі є практично гарантовано. Щоправда, спочатку при подібній передачі звук сильно стискається, що помітно впливає його якість; однак для виправлення цього недоліку в сучасних Bluetooth-аудіокартах зазвичай передбачається підтримка aptX. Зрозуміло, цю технологію має підтримувати й джерело сигналу — в цьому варто переконатися перед покупкою.

Найбільш прогресивний формат багатоканального звуку, який звукова карта здатна видавати на вихід.

— 2. Стандартний стереозвук на два канали — лівий і правий. Такий формат дозволяє забезпечити відчуття об'ємності звучання (особливо при використанні навушників), чого цілком достатньо для більшості нескладних завдань. Однак він відчутно програє багатоканального звуку по «ефекту занурення», що може виявитися критичним для вимогливих геймерів і аудіофілов.

— 5.1. Класичний і найбільш популярний на сьогодні формат багатоканального об'ємного звуку: центральний канал, два фронтальних і два тилових дають змогу добитися повноцінного «ефект оточення», а окремий канал під сабвуфер забезпечує насичене звучання низьких частот.

— 7.1. Формат 7.1 відрізняється від 5.1 наявністю двох додаткових каналів. Варіантів по локалізації цих каналів існує декілька — наприклад, пара бічних колонок, пара додаткових динаміків над фронтальними і т. ін. В будь-якому разі формат 7.1 забезпечує більш достовірну передачу об'ємного звуку, ніж 5.1, однак коштують такі карти дорожче, а спеціалізованого контенту під 7.1 існує менше.

При виборі звукової карти за кількістю каналів варто врахувати такі моменти. По-перше, багатоканальні варіанти здатні видавати звук і більш простих форматів (так, карта 7.1 може використовуватися для акустики 5.1), а висновок стереозвуку...підтримується взагалі всіма моделями. По-друге, сучасне мультимедійне ПО (зокрема, кодеки) дозволяє виводити багатоканальний звук через карту з меншою кількістю каналів — наприклад, програвати звук 5.1 через двоканальну карту зі стереодинаміками без втрати якості. По-третє, для повноцінної роботи багатоканального звуку Вам знадобиться не тільки карта, але і відповідна акустика; а тому не має сенсу спеціально шукати багатоканальну модель, якщо Ви плануєте користуватися виключно стереоколонками.

Марка аудіочипа, встановленого в звуковій карті.

Аудіочип є однією з найважливіших деталей звукової карти, свого роду «серцем» всієї схеми, і саме від його характеристик багато в чому залежить якість звучання і інші можливості тієї або іншої моделі. Знаючи марку чипа, можна з легкістю знайти різну інформацію по ньому — офіційні характеристики, результати тестів, відгуки тощо — і на підставі цього зробити висновок, наскільки ця звукова карта здатна задовольнити Ваші вимоги. Зрозуміло, для звичайних аудіокарт (див. «Вид») заглиблюватися в такі подробиці найчастіше нема сенсу, а от при виборі геймерської або аудіофільської моделі вони можуть виявитися дуже корисними.

Різні стандарти і спеціальні технології цифрового звуку, з якими офіційно сумісна звукова карта. Наприклад, стандарти Dolby і DTS в різних варіаціях використовуються переважно для багатоканальних музики у фільмах, а DirectSound і EAX забезпечують високоякісний «об'ємний звук в іграх. На практиці можливості роботи з тим чи іншим стандартом багато в чому визначаються програмною частиною системи, а не характеристики звукової карти; однак офіційна сумісність означає як мінімум повну відповідність карти вимогам стандарту і мінімальний ризик виникнення конфліктів на апаратному рівні.

Сумісність звукової карти зі стандартом ASIO.

ASIO (абревіатура від Audio Stream Input/Output, тобто «ввід-вивід аудіопотоку») — технологія, призначена для професійної роботи зі звуком у середовищі Windows; зокрема, вона знижує затримки і підвищує точність при передачі аудіопотоку. Якщо Ви не плануєте серйозно займатися записом, зведенням доріжок і т. ін., швидше за все, дана функція Вам не знадобиться, а ось для музикантів, звукорежисерів та інших подібних фахівців вона може виявитися дуже корисною. Стандарт ASIO передбачає як програмні, так і апаратні вимоги; тому для його повноцінного використання необхідно мати сумісну аудіокарту.

Найбільша частота дискретизації, що забезпечується цифро-аналоговим перетворювачем (ЦАП) аудіокарти. Про роль ЦАП докладніше див. п. «Розрядність» вище. Тут же відзначимо, що якість його роботи прямо залежить від частоти дискретизації: чим вона вище, тим менше спотворень виникає при перетворенні звуку.

Зазвичай у звукових картах зустрічаються стандартні значення максимальної частоти дискретизації:

44,1 кГц — відповідає якості звуку Audio CD;
48 кГц — DVD;
96 кГц — DVD-Audio 5.1;
192 кГц — DVD-Audio 2.0 (з низки причин двоканальний звук має більш високу частоту дискретизації, ніж багатоканальний); 384 кГц.

Ще один специфічний момент полягає в тому, що якість звуку, відтвореного на комп'ютері, не може бути вище можливостей звукової карти. Іншими словами, якщо звуковий файл записаний з більшою частотою дискретизації, ніж здатна забезпечити аудіокарта — якість його звучання буде знижена: наприклад, на 44,1-кГц карті навіть звук DVD-Audio буде звучати як Audio CD. Тому якщо Ви хочете повною мірою насолодитися високоякісним звучанням — варто вибрати модель з високою частотою дискретизації.

Цей параметр визначає співвідношення чистого звуку, що видається на виході ЦАП, до всіх сторонніх шумів. Таким чином, він є досить яскравим показником чистоти звуку. За співвідношенням сигнал/шум ЦАП в сучасних звукових картах можна поділити наступним чином:

до 90 дБ — початковий рівень;
90-100 дБ — середній рівень, прогресивні «домашні» моделі;
понад 100 дБ — професійний рівень.

Найбільша частота дискретизації, яку може забезпечити аналого-цифровий перетворювач (АЦП) звукової карти при оцифрування звуку. Не вдаючись у подробиці, можна сказати, що роль цього параметра практично повністю аналогічна розрядності, описаної пунктом вище. А його стандартні значення, що зустрічаються в сучасних аудіокартах, відповідають таким показникам якості звуку:

44,1 кГц —Audio CD;
48 кГц — DVD
96 кГц — DVD-Audio 5.1
192 кГц — DVD-Audio 2.0 (з низки причин двоканальний звук має більш високу частоту дискретизації, ніж багатоканальний), найбільш високий показник в сучасних звукових картах споживчого рівня.

Співвідношення сигнал/шум, забезпечуване аналого-цифровим перетворювачем (АЦП) звукової карти в обробленому сигналі. Детальніше про це співвідношенні див. однойменний пункт вище. Тут же відзначимо, що в побутовому використанні воно не грає вирішальної ролі, а от якщо Ви плануєте записувати звук у гарному якості, варто вибрати карту з високим значенням цього показника.