Порівняння Panasonic HC-V380 vs Panasonic HC-V270

Фокусна відстань штатного об'єктива відеокамери в перерахунку на повнокадрову матрицю формату 35 мм. Також цей параметр називають «еквівалентна фокусна відстань» — ЕФВ.

Саме по собі фокусна відстань — це відстань від оптичного центра об'єктива (при фокусуванні на нескінченність) до матриці, при якій на матриці виходить максимально різке зображення. Воно є однією з ключових характеристик будь-якого об'єктива, оскільки визначає кути огляду, ступінь наближення і, відповідно, специфіку застосування оптики. Водночас порівнювати різні варіанти по фактичному фокусній відстані не можна: закони фізики такі, що при різних розмірах матриць одне і те ж фокусна відстань буде давати різні кути огляду. Тому в якості універсальної характеристики та критерії для порівняння було прийнято ЕФВ. Його можна описати як фокусна відстань, яку мав би об'єктив під матрицю 35 мм з такими ж кутами огляду.

Чим більше фокусна відстань, тим вже буде кут огляду і тим вище ступінь наближення видимої сцени. Оптика з ЕФВ до 18 мм належить до класу надширококутної («риб'яче око») і застосовується насамперед для створення художніх ефектів. Відстані до 40 мм відповідають «широкоугольникам», 50 мм дає таку ж ступінь наближення, як у неозброєного ока, діапазон 70-100 мм вважається оптимальним для портретної зйомки, а великі значення дають змогу застосовувати оптику вже в якості телеоб'єктива. Знаючи ці положення, можна приблизно оцінити можливості об'єктива і його...придатність для визначених завдань; є й більш детальні рекомендації, вони описані в спеціальних джерелах.

Також відзначимо, що зазвичай сучасні відеокамери оснащуються об'єктивами із змінною фокусною відстанню (трансфокатором), що дозволяє змінювати ступінь наближення і кут огляду; докладніше див. «Оптичне збільшення».

Наявність ручного режиму фокусування в штатному об'єктиві відеокамери (або, якщо об'єктив не входить в комплект поставки — можливість роботи з оптикою, яка має такий режим). Це дозволяє оператору самому керувати різкістю в кадрі, не сподіваючись на автоматику.

Зміст даної функції полягає в тому, що навіть найбільш прогресивні системи автофокусу не завжди працюють так, як потрібно. Особливо це критично при професійної зйомки: багато художні прийоми, пов'язані з глибиною різкості, можна реалізувати тільки вручну. З іншого боку, цей режим роботи складніше, ніж зйомка з автофокусом, він потребує певних навичок і постійного контролю. Тому ручне фокусування досить рідко зустрічається в аматорських моделях (див. «За напрямом»), але є практично обов'язковою для професійних.

Відзначимо, що деякі подібні об'єктиви взагалі не мають автофокусу.

Формати відеофайлів, які камера може використовувати для зберігання записаних матеріалів. Якщо Ви хочете переглядати ці матеріали за допомогою окремого програвача (плеєра, медіацентру тощо) — варто переконатися, що цей програвач підтримує відповідні формати, інакше може знадобитися конвертація.

Швидкість передачі даних, що забезпечується камерою при запису відео. Також цей параметр називають бітрейтом (т. е. кількістю біт за одиницю часу). Для будь-якого формату файлів, що застосовується при записі, загальне правило таке: чим вище швидкість — тим краще якість зображення (особливо для форматів, використовують стиснення з втратами). З іншого боку, висока швидкість висуває відповідні вимоги до можливостей використовуваних карт пам'яті — докладніше див. «Підтримка карт пам'яті»; та й об'єм файлу вона збільшує відповідно. Тому зазвичай сучасні відеокамери здатні працювати з різними битрейтами; це дозволяє вибрати оптимальний варіант у залежності від того, що для Вас в даний момент важливіше — максимальна якість або можливість роботи з повільною картою.

Водночас відзначимо, що з точки зору якості даний параметр має значення в основному для професійної відеозйомки. Якщо ж камера потрібна Вам для аматорських цілей — нема чого гнатися за максимальним бітрейтом: адже подібні моделі (і карти пам'яті для них) коштують відповідно.

Діапазон витримок, в якому камера здатна працювати в процесі зйомки.

Першопочатково витримка — це час, протягом якого світло впливає на світлочутливий матеріал (плівку) під час зйомки окремого кадру. Для цифрових ж матриць — це проміжок часу, протягом якого з матриці зчитується зображення для побудови окремого кадру. Під час зйомки відео цей проміжок не може бути більше 1/n, де n — частота кадрів (див. вище), але може бути менше — наприклад, зйомка з частотою кадрів 30 к/с і витримкою кожного кадру 1/60 с. Для режиму фотозйомки подібні обмеження відсутні.

Довгі витримки хороші тим, що дають змогу сенсору приймати більше світла — відповідно, «картинка» виходить яскравіше, що особливо важливо при слабкому освітленні. Водночас вони підвищують ймовірність отримання змащеного зображення — за рахунок швидкого руху об'єктів у кадрі, коливання рук оператора та інших випадкових зсувів камери, які неспроможна компенсувати навіть система стабілізації. Цей ефект може стати в нагоді для художнього прийому motion blur (змазування при русі), особливо при відеозйомці, а ось в режимі фото найчастіше є небажаним. Короткі ж витримки дають змогу отримувати чіткі кадри, але з меншою кількістю світла, а у випадку відео — ще з ефектом різких, уривчастих рухів.

Відповідно, оптимальними для кожної ситуації будуть різні варіанти витримки, і чим ширше діапазон — тим більше у камери можливостей по налаштуванню під конкретні умови.

Предустановки і режими налаштування балансу білого, передбачені в камері.

Баланс білого — це характеристика, що описує особливості освітлення сцени, що знімається, та викривлення, які це освітлення вносить у сприймані камерою кольору. Її застосування пов'язано з тим, що сучасні цифрові матриці нездатні самостійно підлаштовуватися під різні джерела світла, як це робить людське око. На практиці це означає, що один і той самий предмет, відзнятий під освітленням з різною колірною температурою (наприклад, під «теплою» лампою розжарювання і «холодної» люмінесцентною лампою), без підстроювання буде виглядати по-різному. Щоб уникнути цього і застосовується налаштування балансу білого.

Основні варіанти такої установки, що застосовуються в сучасних камерах, такі:

— Авто. Згідно з назвою, в такому режимі електроніка камери самостійно оцінює специфіку освітленості сцени, що знімається, і вносить відповідні поправки в передачу кольору. Таке регулювання найбільш зручна для оператора, оскільки не потребує від нього ніяких додаткових дій — все робить автоматика. Водночас жодна подібна система налаштування не ідеальна, і не завжди забезпечує 100% відповідність балансу білого поточній обстановці. Тому навіть у найпростіших моделях зразок кишенькових (див. «За напрямом») даний варіант рідко є єдиним, не кажучи вже про професійній техніці.

— Предустановки. Можливість вибору балансу білого з декількох варіантів, що відповідають стандартним умова...м зйомки — наприклад, «сонячний день», «хмарно», «люмінесцентна лампа», «лампа розжарювання» і т. ін. Така система досить проста навіть для недосвідчених користувачів і в той самий час досить надійна і універсальна, хоча конкретні її можливості безпосередньо залежать від кількості передустановок.

— Ручний. Ручне налаштування балансу білого передбачає, що оператор сам «підказує» камері, який об'єкт вважати чисто білим — на підставі цього електроніка і вираховує характеристики освітлення (на відміну від автоматичного режиму, коли еталонний об'єкт теж визначається без участі користувача). Простіше всього використовувати для цього звичайний аркуш паперу, але процедура працює і з нейтрально-сірими предметами. Ручний режим дозволяє дуже точно виставити баланс білого для конкретної знімається сцени, проте він потребує певного часу і відповідних навичок — а тому застосовується в основному в професійних відеокамерах.

— Регулювання температури. Дана функція дозволяє задати конкретне значення колірної температури джерела світла (в кельвінах) — саме цій температурі і буде відповідати баланс білого при зйомки. Такий формат налаштування швидше і зручніше, ніж ручний, але не отримав широкого розповсюдження. Пов'язано це з тим, що він добре підходить лише для студійних умов, де точно відомі характеристики кожного джерела світла — в інших випадках ручна настроювання зазвичай надійніше.

Формат, в якому камера записує звук у процесі відеозйомки. Зазвичай в цьому пункті вказується кількість каналів і використовувана система звуку, формат файлів або характеристики аудіопотоку, наприклад, «2 каналу Dolby Digital (AC-3)» або «PCM, 16 біт, 48 кГц, 2 каналу». Щоб не заглиблюватися в технічні подробиці, відзначимо, що два канали — це мінімально необхідна кількість для звуку з ефектом об'ємності (стерео), а прогресивні моделі можуть працювати і з багатоканальним звуком на зразок 5.1. Що ж стосується інших характеристик, то на них варто звертати увагу при виборі професійного пристрою (див. «За напрямом») — в аматорських і тим більше кишенькових камерах формат звуку не грає особливої ролі. Конкретні особливості різних форматів описані в спеціальних джерелах.

Можливість здійснення фотозйомки безпосередньо під час запису відео. Зазвичай вона реалізується за рахунок окремої кнопки, при натисканні якої камера фіксує видиме зображення як фото, не перериваючи відеозйомки.

Зрозуміло, сучасні технології дають змогу зберігати окремі кадри і з уже готового відео, однак одночасна фотозйомка вигідно відрізняється двома моментами. По-перше, роздільна здатність картинки в режимі фото часто буває вище, ніж під час відеозапису, а по-друге, процедура обробки фотознімку відрізняється від способу обробки відеокадрів і дозволяє отримати більш якісне зображення. Так що якщо Вам необхідна можливість виділити окремі миті в знімаються події — має сенс вибрати модель саме з цією функцією.

Розмір власного дисплея відеокамери по діагоналі в дюймах. Чим більший дисплей — тим більше буде і зображення на ньому, тим простіше буде працювати з екраном як в процесі зйомки, так і під час перегляду відзнятих матеріалів. З іншого боку, великий екран відповідним чином позначається на габаритах самої камери, для роботи з кадром великі розміри не потрібні, а переглядати відзняте всяко зручніше на повнорозмірному пристрої на зразок телевізора. З урахуванням цього у більшості сучасних моделей встановлюються дисплеї з діагоналлю близько 2 – 3,5"; більш великі екрани зустрічаються надзвичайно рідко — навіть в професійних камерах (див. «За напрямом»), для яких компактність не є пріоритетом.