Порівняння Asus Vivobook 15X OLED K3504ZA [K3504ZA-BQ036] vs Asus Vivobook 15 X1502ZA [X1502ZA-BQ644]

Результат, показаний процесором ноутбука в тесті Passmark CPU Mark.

Passmark CPU Mark — комплексний тест, більш детальний і достовірний, ніж популярний 3DMark06 (див. вище). Він перевіряє не тільки ігрові можливості CPU, але і його продуктивність в інших режимах, на підставі чого і виводить загальний бал; за цим балом можна досить достовірно оцінити процесор загалом (чим більше балів - тим вища продуктивність).

Об'єм оперативної пам'яті (ОЗП чи RAM), фактично встановленої в ноутбуці.

Обсяг ОЗП одна із найважливіших показників, характеризуючих загальну продуктивність системи. Чим більше оперативної пам'яті встановлено в ноутбуці - тим краще він справлятиметься з «важкими» ресурсомісткими програмами, і тим більше завдань можуть виконуватися на ньому одночасно без «гальм» і збоїв.

На сьогоднішній день за необхідний мінімум вважається 4 ГБ ОЗП. Об'єму в 8 ГБ зазвичай вистачає для комфортного побутового використання та нескладних ігор, 16 ГБ та 32 ГБ – для обертання ресурсомістких додатків та впевненого запуску сучасних ігор. А в розвинених геймерських і професійних лептопах зустрічаються і великі обсяги ЗОЗУ - 64 ГБ і навіть більше.

Зазначимо, що багато моделей ноутбуків дають змогу збільшити наявну кількість RAM; докладніше див. «Об'єм, що максимально встановлюється».

Результат, показаний відеокартою ноутбука в тесті 3DMark06.

Даний тест визначає насамперед те, наскільки добре відеокарта справляється з інтенсивними навантаженнями, зокрема, з деталізованою 3D-графікою. Результат тесту вказується в балах; чим більше балів – тим вища продуктивність відеоадаптера. Високі результати за 3DMark06 особливо важливі для ігрових ноутбуків і прогресивних робочих станцій. Однак і достовірними їх назвати складно, оскільки виміри робляться на відеокартах з різним TDP і видається загальний усереднений бал. Таким чином, ваш ноутбук може мати як більший результат від зазначеного, так і менший — все залежить від TDP встановленої відеокарти.

Результат, показаний відеокартою ноутбука в тесті 3DMark Vantage P.

Vantage P є одним з різновидів популярного тесту 3DMark — а саме наступною версією цього тесту після 3DMark06 (див. вище). Як і всі подібні тести, він призначений для перевірки продуктивності графіки на високих навантаженнях і відображає результати в балах; чим більше балів – тим потужнішою і продуктивнішою є відеокарта. Високі результати в 3DMark Vantage P особливо важливі, якщо ноутбук планується використовувати для вимогливих ігор. Однак і достовірними їх назвати складно, оскільки виміри робляться на відеокартах з різним TDP і видається загальний усереднений бал. Таким чином, ваш ноутбук може мати як більший результат від зазначеного, так і менший — все залежить від TDP встановленої відеокарти.

Інтерфейс підключення, що використовується встановленим в ноутбуці SSD-модулем з роз'ємом M.2 (див. «Тип накопичувача»).

Однією з особливостей роз'єма M.2 і накопичувачів під нього є те, що вони можуть використовувати два різних інтерфейси підключення: PCI-E (в тому чи іншому різновиді) або SATA. Підкреслимо, що в даному пункті зазначаються дані SSD-модуля; в самому роз'ємі можуть передбачатися й інші варіанти інтерфейсу, у тому числі більш прогресивні — див. «Інтерфейс роз'єма M.2» (наприклад, накопичувач з підключенням PCI-E 3.0 може бути розміщений в роз'ємі, що підтримує також більш швидкий PCI-E 4.0). Однак у будь-якому разі роз'єм підключення зазвичай дає можливість реалізувати всі можливості встановленого накопичувача; так що даний пункт дає змогу цілком достовірно оцінити можливості штатного модуля M.2.

Що стосується конкретних інтерфейсів, то в наш час можна зустріти в основному такі варіанти:

— SATA 3. Інтерфейс SATA першопочатково був створений для традиційних жорстких дисків. Третя версія цього інтерфейсу є останньою; вона забезпечує швидкість передачі даних 600 МБ/с. Це значно менше, ніж у PCI-E, і в цілому дуже небагато за мірками SSD-накопичувачів. Тому M.2-підключення з використанням SATA характерне в основному для недорогих модулів початкового рівня. Тим не менше, навіть такі носії в цілому працюють швидше більшості HDD.

— PCI-E. Універсальний...інтерфейс для підключення внутрішньої периферії. Забезпечує в цілому вищі швидкості, ніж SATA, завдяки чому краще підходить для SSD-модулів: теоретично PCI-E дає змогу реалізувати весь потенціал твердотільних накопичувачів, навіть найшвидших. На практиці ж підтримувана швидкість передачі даних може бути різною — залежно від версії інтерфейсу і числа ліній (каналів передачі даних). Ось варіанти, найактуальніші для сучасних ноутбуків:

• PCI-E 3.0 2x. Підключення з використанням 2 ліній PCI-E версії 3.0. Ця версія забезпечує швидкість близько 1 ГБ/с на лінію; відповідно, дві лінії дають максимум трохи менше ніж в 2 ГБ/с.
• PCI-E 3.0 4x. Підключення з використанням 4 ліній PCI-E версії 3.0. Забезпечує максимальну швидкість близько 4 ГБ/с.
• PCI-E 4.0 4x. Підключення з використанням 4 ліній PCI-E версії 4.0. У цій версії пропускна здатність, в порівнянні з PCI-E 3.0, була збільшена вдвічі — таким чином, 4 лінії дають максимальну швидкість близько 8 МБ/с.

Зазначимо, що у разі роз'ємів M.2 різні варіації PCI-E зазвичай цілком сумісні між собою — хіба що швидкість підключення при роботі з «нерідним» роз'ємом буде обмежуватися можливостями найповільнішого компонента. Наприклад, при підключенні SSD-модуля PCI-E 3.0 4x в слот PCI-E 3.0 2x ця швидкість буде відповідати можливостям роз'єма, а при підключенні до PCI-E 4.0 4x — можливостям накопичувача.

Стандарти Wi-Fi підтримуються ноутбуком.

У сучасних лептопах найчастіше зустрічаються модулі бездротового зв'язку з підтримкою стандартів Wi-Fi 5 (802.11ac), Wi-Fi 6 (802.11ax), Wi-Fi 6E (802.11ax), Wi-Fi 7 (802.11be). Більш ранні стандарти фігурують нечасто; насамперед, це Wi-Fi 4 (802.11n), що забезпечує сумісність ноутбука із застарілим бездротовим обладнанням. Ось особливості кожного з цих стандартів:

- Wi-Fi 5 (802.11ac). Стандарт, представлений у 2013 році. Працює виключно на частоті 5 ГГц, через що сумісний лише з Wi-Fi 4 та новими версіями. Забезпечує теоретичний максимум швидкості до 1 Гбіт/с при одноканальному підключенні і до 6 Гбіт/с при використанні кількох каналів у форматі MIMO, споживає значно менше енергії, ніж попередник.

- Wi-Fi 6 (802.11ax). Стандарт, розроблений як безпосередній розвиток та вдосконалення Wi-Fi 5. Апріорі він працює на стандартних частотах 2.4 ГГц і 5 ГГЦ (у тому числі з обладнанням більш ранніх стандартів), але при необхідності може підключати додаткові смуги в діапазоні від 1 до 7 ГГц. Максимальна швидкість передачі даних збільшилася до 10 Гбіт/с, проте основною перевагою Wi-Fi 6 стало не це, а подальша оптимізація одночасної роботи кількох пристроїв на одному каналі. Wi-Fi 6 забезпечує мінімальне падіння швидкості за умови високого завантаження каналів.

...- Wi-Fi 6E (802.11ax). Стандарт Wi-Fi 6E має технічну назву 802.11ax. Але на відміну від базового Wi-Fi 6, який називається аналогічним чином, у ньому передбачається робота у додатковому незавантаженому діапазоні 6 ГГц. Загалом стандарт використовує 14 різних діапазонів частот, пропонуючи високу пропускну здатність в найбільш людних місцях з безліччю активних підключень. І він зворотно сумісний із попередніми версіями Wi-Fi.

- Wi-Fi 7 (802.11be). Технологія, як і попередня Wi-Fi 6E, здатна працювати у трьох частотних діапазонах: 2.4 ГГц, 5 ГГц та 6 ГГц. При цьому максимальну ширину смуги пропускання в Wi-Fi 7 наростили зі 160 МГц до 320 МГц - чим ширший канал, тим більше даних він може передати. У стандарті IEEE 802.11be використовується модуляція 4096-QAM, що дозволяє вміщувати більше символів в одиниці передачі даних. З Wi-Fi 7 можна вичавити максимальну теоретичну швидкість обміну інформацією до 46 Гбіт/с. У контексті застосування бездротового підключення для стрімінгу та відеоігор дуже цікавою є впроваджена розробка MLO (Multi-Link Operation). З її допомогою можна агрегувати кілька каналів у різних діапазонах, що суттєво зменшує затримки при передачі даних, забезпечує низький та стабільний пінг. А мінімізувати затримки зв'язку за умови багатьох підключених клієнтських пристроїв покликана технологія Multi-RU (Multiple Resource Unit).

Наявність у ноутбуці хоча б одного роз'єму USB С з підтримкою технології Power Delivery.

Нагадаємо, USB С може застосовуватися для підключення за стандартом USB 3.2 (gen1 або gen2), USB4 та Thunderbolt (v3 і v4). Детальніше про всі ці інтерфейси див. вище. А підтримка Power Delivery як мінімум означає, що такий роз'єм здатний видавати на підключений пристрій підвищену потужність живлення — до 100 Вт. Завдяки цьому навіть досить «ненажерлива» периферія може працювати без окремого джерела енергії. Крім того, якщо від USB С заряджається гаджет, що підтримує Power Delivery (або сумісну з нею технологію швидкої зарядки) — процес зарядки значно прискорюється. При цьому однією з особливостей даної технології є те, що вона дає змогу ноутбуку погоджувати потужність, що видається, з підключеним пристроєм — щоб вона була достатньою і водночас не викликала перевантажень.

Також відзначимо, що USB С у деяких моделях використовується для зарядки акумулятора в самому лептопі. У таких ситуаціях Power Delivery сприяє зменшенню часу такої зарядки — зрозуміло, за наявності сумісного зарядного пристрою. Проте наявність такої можливості варто уточнювати окремо.

Наявність в ноутбуці функції швидкої зарядки. Також у примітках до цього пункту можуть уточнюватися конкретні можливості такої зарядки — наприклад, «50 % за 40 хвилин».

Загальні особливості даної функції очевидні вже з назви — вона помітно зменшує час зарядки батареї в порівнянні зі стандартною процедурою. Для цього потрібні спеціалізовані зарядні пристрої, однак такі ЗП нерідко постачаються в комплекті з лептопом. Та й пошук стороннього зарядника не становить особливих проблем — достатньо переконатися, що він підтримує ту ж технологію швидкої зарядки, що і сам пристрій (або хоча б одну з сумісних).

Докладні дані про різні технології швидкої зарядки можна знайти в спеціальних джерелах. Тут же варто окремо торкнутися даних про часткову зарядку, які можуть наводитися у примітках – на кшталт згаданих вище «50 % за 40 хвилин». При оцінюванні цих даних варто враховувати, що швидкість зарядки батареї нерівномірна: вище всього вона на перших відсотках заряду, далі процес поступово сповільнюється. З цього випливають два практичні нюанси. По-перше, інформація про швидкість часткової зарядки актуальна тільки при умові зарядки акумулятора з нуля. У нашому прикладі це означає, що від 0 до 50 % батарея дійсно зарядиться за 40 хвилин, але ось для зарядки, скажімо, від 20 до 70 % — часу знадобиться дещо більше. Другий нюанс полягає в тому, що час повної зарядки не буде прямо пропорційним зазначеному часу часткової зарядки: знову ж т...аки, якщо взяти наш приклад, «50 % за 40 хвилин» не означають «100 % за 80 хвилин» — останнє займе більше часу. На практиці подібні нюанси найчастіше непринципові, однак вони можуть виявитися критичними в тих випадках, коли час зарядки сильно обмежений.

Максимальна потужність блоку живлення у ВАТ, від якого забезпечується енергопостачання ноутбука. Зазначимо, що в даному випадку вказується саме максимальний рівень потужності, а досягається такий лише при виконанні найбільш енерговитратних завдань на кшталт проведення часу в іграх, рендерингу відео і т.п. В решту часу блок живлення споживає на порядок менше потужності. Цей параметр може бути корисним при підрахунку навантаження у разі підключення портативного комп'ютера до «безперебійника» (ДБЖ) або інших засобів автономного живлення. Самостійно підбираючи блок живлення, необхідно купувати його з аналогічними оригінальним блоком параметрами або невеликим запасом потужності у велику сторону.