Порівняння Sigeta Haunt 8-24x40 vs Sigeta Glimpse 8-24x50 WP

Діаметр області, видимої в бінокль/монокуляр з відстані в 1 км — іншими словами, найбільша відстань між двома точками, при яких їх можна одночасно побачити з цієї відстані. Також його називають «лінійним полем зору». Поряд з кутовим полем зору (див. нижче) цей параметр характеризує охоплюється оптикою простір, водночас він наочно описує можливості тієї чи іншої моделі, ніж дані про кутах огляду. У моделях з регулюванням кратності (див. вище) зазвичай вказується максимальне поле зору — при найменшому збільшення і найбільш широкому куті огляду. Ця інформація часто доповнюється даними про мінімальному значенні.

Найменша дистанція до спостережуваного предмета, при якій він буде чітко видно через бінокль/монокуляр. Всі подібні оптичні прилади першопочатково створюються для спостережень за віддаленими об'єктами, тому на невеликих відстанях здатні працювати далеко не всі з них. При виборі моделі за цим параметром варто виходити з передбачуваних умов спостереження: в ідеалі мінімальна дистанція фокусування не повинна бути більше, ніж найменша можлива відстань до спостережуваного предмета.

Комплексний показник, що описує якість роботи бінокля/монокуляра в сутінках — коли освітлення слабкіше, ніж вдень, але ще не настільки тьмяно, як глибоким ввечері або вночі. Мова йде насамперед про здатність бачити через прилад дрібні деталі. Необхідність використання цього параметра пов'язана з тим, що сутінки є особливими умовами. При денному світлі видимість дрібних деталей в бінокль визначається насамперед кратністю оптики, при нічному — діаметром об'єктива (див. нижче); в сутінках ж на якість впливають обидва цих показника. Цю особливість і враховує сутінковий фактор. Його конкретне значення обчислюється як квадратний корінь з добутку кратності на діаметр об'єктива. Наприклад, для бінокля 8х40 сутінковий фактор буде становити корінь з 8х40=320, тобто приблизно 17,8. У моделях з регулюванням кратності (див. вище) зазвичай вказується мінімальний сутінковий фактор, на найменшому збільшення, але часто наводяться дані про максимальному. Найменшим значенням цього параметра для нормальної видимості в сутінках вважається 17. Водночас варто відзначити, що сутінковий фактор не враховує фактичного світлопропускання системи — а воно сильно залежить від якості лінз і призм, застосування просвітлюючих покриттів і т. ін. Тому реальне якість зображення в сутінках біля двох моделей з однаковим сутінковим фактором може помітно відрізнятися.

Один з параметрів, що описують якість видимості через оптичний прилад в умовах слабкого освітлення. Відносну яскравість позначають діаметр вихідної зіниці (див. нижче), зведений у квадрат; чим більше це число, тим більше світла пропускає бінокль/монокуляр. Водночас цей показник не враховує якості лінз, призм і покриттів, що використовуються в конструкції. Тому порівнювати дві моделі за відносної яскравості можна лише приблизно, оскільки навіть при рівних значеннях фактичну якість зображення може помітно відрізнятися.

Діаметр об'єктива — передньої лінзи бінокля/монокуляра. Також цей параметр називають «апертура». Позначають його в міліметрах. Апертура є однією з найважливіших характеристик оптичного приладу: вона описує кількість світла, яку пристрій здатний «захопити» в об'єктив, і багато в чому визначає якість зображення при слабкій освітленості. Тому другим числом в традиційному маркуванні біноклів/монокулярів є саме діаметр об'єктива — наприклад, 8х40 мм відповідає 8-кратному біноклю з апертурою в 40 мм. Крім того, з великим об'єктивом простіше забезпечити широке поле зору без шкоди для кратності. Загалом чим більше апертура — тим більш прогресивним вважається оптичний прилад. З іншого боку, збільшення лінз відповідним чином позначається на вазі і габаритах усієї конструкції. Та й про вплив окремих компонентів системи (наприклад, призм) на загальну якість зображення забувати не варто.

Діаметр вихідної зіниці, створюваного оптичною системою бінокля/монокуляра. Вихідною зіницею називають проєкцію передньої лінзи об'єктива, побудовану оптикою в районі окуляра; це зображення можна спостерігати у вигляді характерного світлого гуртка, якщо дивитися в окуляр не впритул, а з відстані в 30 – 40 см. Діаметр цього гуртка вимірюють по особливій формулі — діленням діаметра об'єктива на кратність (див. вище). Наприклад, модель 8х40 буде мати діаметр зіниці 40/8=5 мм. Даний показник визначає загальну світлосилу приладу і, відповідно, якість зображення при слабкій освітленості: чим більше діаметр зіниці, тим світліше буде «картинка» (зрозуміло, при однаковій якості призм і стекол, оскільки вони теж впливають на яскравість). Крім того, вважається, що діаметр вихідного зіниці повинен бути не менше, ніж у зіниці ока — а розмір останнього може змінюватися. Так, при денному світлі зіницю в оці має розмір в 2 – 3 мм, а в темряві — 7-8 мм у підлітків і дорослих і близько 5 мм у літніх людей. Цей момент варто врахувати при виборі моделі під конкретні умови: адже світлосильні моделі коштують дорого, і навряд чи має сенс переплачувати за великий зіницю, якщо бінокль Вам потрібен виключно для денного застосування.

Виносом називають відстань між лінзою окуляра і вихідною зіницею оптичного приладу (див. «Діаметр вихідного вічка»). Оптимальна якість зображення досягається в тому випадку, коли вихідний зіницю проєктується прямо на око спостерігача; так що з практичної точки зору винос — це така відстань від ока до лінзи окуляра, на якому забезпечується найкраща видимість і відсутня затемнення країв (віньєтки). Великий винос особливо важливий у тому випадку, якщо бінокль/монокуляр планується використовувати одночасно з окулярами — адже в таких випадках немає можливості піднести окуляр впритул до ока.

Спосіб наведення оптики бінокля (див. «Тип») на різкість.

— Центральна. Згідно з назвою, фокусування в даному випадку здійснюється за допомогою регулятора (зазвичай поворотного маховика), розташованого в центральній частині бінокля, між половинками. При повороті такого маховика обидві оптичні системи регулюються одночасно — це зручно, оскільки дає можливість швидко перенастроювати бінокль під різні відстані. З іншого боку, такі моделі складніше за конструкцією, ніж роздільні, мають більшу вагу і меншу надійність.

— Роздільна. У моделях з таким типом фокусування кожен окуляр настроюється окремо. Це не так зручно, як центральний регулятор, зате дозволяє зменшити вагу, габарити і ціну бінокля, а також полегшує створення «захищених» приладів.

— Автоматична. Назва в даному випадку не зовсім відповідає дійсності: мова йде не про автоматичне налаштування оптики, а про фіксований фокусі. Подібні біноклі не вимагають наведення на різкість під час використання вони дають змогу чітко бачити всі предмети в діапазоні від мінімальної дистанції фокусування і до безкінечності, а необхідну підстроювання здійснює сам очей спостерігача (подібно до того, як відбувається при розгляданні предметів на різних відстанях неозброєним оком). Моделі цього типу дуже зручні для спостереження в русі, особливо коли дистанція до спостережуваного об'єкта постійно зміню...ється, а також у ситуаціях, коли невідомо точне місце появи цього об'єкта — вони дають змогу «навестися на мету» максимально оперативно і без зайвих рухів. Завдяки цьому автоматичне фокусування вважається оптимальною для спостереження за спортивними змаганнями, тваринами в дикій природі і т. ін. Головним недоліком автофокусу можна назвати те, що він помітно стомлює очі — особливо при чергуванні неозброєного погляду і використання бінокля.

Просвітленням називають спеціальне покриття, що наноситься на поверхню лінзи. Призначено таке покриття для того, щоб знизити втрати світла на межі повітря-скло. Такі втрати виникають неминуче через відбиття світла, а покриття, що просвітлює, «розгортає» відбиті промені назад, підвищуючи таким чином світлопропускання лінзи. Крім того, дана функція знижує кількість відблисків на видимих в бінокль / монокуляр предметах. Розрізняють одношарове, повне одношарове, багатошарове, повне багатошарове. Докладніше про них:

— Одношарове. Дане маркування означає, що на одній або декількох поверхнях лінз (але не на всіх) нанесено одношарове антивідбиваюче покриття. Подібне обходиться недорого і може використовуватися навіть в оптичних приладах початкового рівня. З іншого боку, воно відсіває певний спектр світла, через що спотворюється кольоропередача у видимому зображенні — іноді досить помітно. До того ж в даному разі на деяких поверхнях лінз покриття взагалі відсутнє, що неминуче призводить до появи відблисків в полі зору. Таким чином, одношарове просвітлення є найпростішим різновидом і застосовується вкрай рідко, в основному в бюджетних моделях.

– Повне одношарове. Різновид описаного вище одношарового просвітлення, при якому антивідбиваюче покриття є на всіх поверхнях лінз (на кожній межі «повітря – скло»). Хоча для даного...варіанту теж характерне спотворення кольорів, він позбавлений іншого, найбільш ключового недоліку «неповних» просвітлень — відблисків в полі зору. А згадане спотворення кольоропередачі найчастіше не критично. При всьому цьому і обходиться повне одношарове просвітлення порівняно недорого, завдяки чому воно дуже популярне в моделях початкового і початково-середнього рівнів.

— Багатошарове. Тип просвітлення, при якому багатошарове відбиваюче покриття наноситься на одну або кілька поверхонь лінз (але не на все). Перевагою такого покриття перед одношаровим є те, що воно рівномірно пропускає практично весь видимий спектр і не створює помітних спотворень кольору. Відсутність же покриття на окремих поверхнях знижує вартість приладу (в порівнянні з повним багатошаровим просвітленням), проте повністю позбутися від відблисків в такій системі неможливо.

– Повне багатошарове. Найбільш прогресивний і ефективний з сучасних типів просвітлення: багатошарове покриття нанесене на всі поверхні лінз. Таким чином досягається висока яскравість і чіткість «картинки», з природною кольоропередачею і відсутністю відблисків. Недолік даного варіанту класичний – висока вартість; відповідно, повне багатошарове просвітлення характерне в основному для висококласних моделей.