Порівняння MikroTik L009UiGS-2HaxD-IN vs MikroTik hAP ax3

Способи з'єднання з Інтернетом (або іншою зовнішньої мережею, наприклад, у режимі моста), які підтримуються пристроєм.

Класичним і найпоширенішим варіантом такого з'єднання в наш час є LAN (Ethernet), однак цим справа не обмежується. Дротовим способом підключення може також здійснюватися через ADSL або оптоволокно SFP, а бездротовим — через мобільні мережі (за допомогою SIM-карти або зовнішнього модема 3G або 4G), а також через Wi-Fi. Ось детальніший опис кожного варіанта:

— Ethernet (RJ45). Класичне дротове підключення через мережевий кабель через роз'єм RJ-45, що також відоме як «LAN», хоча це позначення не зовсім коректне. У наш час є одним з найпоширеніших способів дротового підключення до Інтернету, також широко застосовується в локальних мережах. Пов'язано це з тим, що швидкість роботи Ethernet фактично обмежується лише можливостями мережевих контролерів; при цьому навіть найпростіші модулі підтримують до 100 Мбіт/с, а в прогресивному обладнанні це значення може сягати 10 Гбіт/с.

— ADSL. Технологія, що застосовується переважно для дротового підключення до Інтернету через існуючі лінії стаціонарного телефонного зв'язку. У цьому полягає її головна перевага — можна використову...вати готові лінії, не вовтузитися з прокладкою великого числа додаткових дротів; при цьому ADSL працює незалежно від телефонних дзвінків і не заважає їм. Водночас швидкість такого підключення помітно нижча, ніж через Ethernet — навіть у передовому обладнанні вона не перевищує 24 Мбіт/с. До того ж трафік при ADSL-зв'язку розподіляється асиметрично: повна швидкість досягається тільки під час роботи на прийом, швидкість передачі даних значно нижча, що створює проблеми для відеозв'язку й деяких інших завдань. Так що в наш час ADSL поступово витісняється сучаснішими стандартами, хоча до повного зникнення цієї технології все ще далеко.

— Wi-Fi. Підключення до джерела зовнішніх даних через Wi-Fi. Такий формат роботи за визначенням використовують адаптери Wi-Fi (див. «Тип пристрою), а також більшість MESH-обладнання. (Утім, якщо комплект поставки MESH-системи включає і вузли, і головний керуючий пристрій для них, то WAN-вхід може зазначатися для керуючого пристрою, і часто це не Wi-Fi). Також вхід даних цього типу може передбачатися в інших видах обладнання — зокрема, роутерах і точках доступу (наприклад, для роботи в режимі моста чи репітера).

— 3G модем (USB). З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу 3G з використанням окремого зовнішнього модема, підключеного до USB-порту. Найчастіше мова йде про мережі UMTS (розвиток мобільного зв'язку GSM), найпоширеніших у Європі й на пострадянському просторі; однак може передбачатися також можливість використовувати модеми для мереж CDMA (технологія EV-DO). Ці нюанси, а також сумісність з конкретними моделями модемів, потрібно уточнювати окремо. Однак у будь-якому разі 3G-зв'язок може стати непоганим варіантом для ситуацій, у яких дротове підключення до Інтернету утруднене або неможливе — наприклад, у приватному секторі. Крім того, деякі Wi-Fi пристрої з цією функцією оснащуються автономними джерелами живлення і можуть використовуватися навіть «на ходу». Швидкість передачі даних у 3G-зв'язку наближається до широкосмугового дротового підключення (від 2 до 70 Мбіт/с за нормального сигналу, залежно від конкретної технології); щоправда, вона менша, ніж у 4G-мережах (див. нижче), зате покриття 3G ширше, а обладнання під цей стандарт обходиться дешевше.

— 4G (LTE) модем (USB). З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу 4G (LTE) з використанням окремого зовнішнього модема, підключеного до USB-порту. З головних особливостей аналогічне до описаного вище 3G-підключення, з поправкою на те, що у цьому разі використовуються прогресивніші мережі — четвертого покоління. Швидкість передачі даних у таких мережах досягає близько 150 Мбіт/с; вони не настільки поширені, як 3G-зв'язок, проте незабаром можна чекати зміни ситуації. Крім того, варто зазначити, що в Європі й на пострадянському просторі мережі LTE зазвичай розгортаються на основі 3G UMTS і GSM мереж; тому за умови відсутності повноцінного 4G-покриття модеми для таких мереж можуть працювати за стандартом 3G і навіть GSM.

— SIM-карта. З'єднання з Інтернетом через мобільну мережу з використанням SIM-карти оператора мобільного зв'язку, встановленої прямо на пристрій. Конкретний тип підтримуваних мереж залежить як від можливостей роутера, так і від умов конкретного мобільного оператора; проте все таке обладнання сумісне як мінімум з мережами 3G, а нерідко й 4G. Особливості цих мереж детально описані вище (там також можна прочитати й про переваги мобільного підключення до Інтернету). Цей варіант зручний тим, що він дає змогу обійтися без окремого USB-модема — достатньо придбати SIM-карту, вартість якої незначна. Крім того, використання «сімок» позитивно позначається на компактності й зручності в транспортуванні. З іншого боку, вбудований модуль мобільного зв'язку помітно впливає на загальну вартість — причому при купівлі за нього в будь-якому разі доведеться платити (тоді як модель з підтримкою зовнішніх модемів не обов'язково купувати відразу з модемом, такі пристрої зазвичай допускають і дротове підключення). Тому на цей варіант варто звертати увагу в тому випадку, якщо ви з самого початку плануєте підключатися до Інтернету через мобільні мережі.

— SFP (оптика). Підключення через оптоволоконний кабель стандарту SFP. Таке з'єднання може здійснюватися на високих швидкостях (які вимірюються гігабайтами в секунду), а оптоволокно, на відміну від кабелю Ethernet, практично нечутливе до зовнішніх перешкод. З іншого боку, підтримка цього стандарту обходиться недешево, а для побутового використання його можливості надмірні. Тому SFP зустрічається переважно у Wi-Fi пристроях професійного рівня.

Стандартні діапазони частот Wi-Fi, підтримувані пристроєм.

Цей параметр безпосередньо пов'язаний зі стандартами Wi-Fi (див. вище), яким відповідає обладнання. Водночас є стандарти, що охоплюють одразу кілька діапазонів (такі, як Wi-Fi 4 Wi-Fi 6), причому далеко не кожний сумісний з ними пристрій підтримує відразу всі ці діапазони; так що в подібних ситуаціях цей момент варто уточнювати окремо. Крім того, у частот, які стандартно використовуються в наш час, є і загальні особливості, ось вони:

— 2.4 ГГц. Діапазон, що вважається класичним: застосовувався у найбільш ранніх стандартах Wi-Fi, підтримується багатьма сучасними версіями. Тому до цих пір досить велика кількість Wi-Fi обладнання працює тільки на 2,4 ГГц (хоча все частіше трапляються винятки). Головні переваги такого обладнання — простота, невисока вартість, а також сумісність навіть з відверто застарілими бездротовими пристроями. З іншого боку, діапазон 2,4 ГГц надзвичайно завантажений: крім великої кількості Wi-Fi пристроїв, його також використовують модулі Bluetooth і деякі інші види електроніки. Це може погіршити якість і швидкість зв'язку.

— 5 ГГц. Діапазон, впроваджений для подолання недоліків 2,4 ГГц — зокрема, для розвантаження каналів зв'язку та відділення Wi-Fi від інших бездротових технологій. Крім цього, підвищення частоти дало змогу збільшити швидкість зв'язку. 5 ГГц використовується як одна з робочих частот в стандартах Wi-Fi 4 і Wi-Fi...6 (див. вище) і як єдина в Wi-Fi 5. Так що на ринку можна зустріти пристрої, що працюють тільки на 5 ГГц, однак більшого поширення отримало обладнання з декількома діапазонами, де ця частота є лише однією з підтримуваних.

– 6 ГГц. Незавантажена частота, що впроваджується в ужиток починаючи з покоління Wi-Fi 6E. Новий діапазон забезпечує можливість одночасної роботи великої кількості клієнтських пристроїв на високій швидкості з мінімальною кількістю перешкод та затримок під час передачі сигналу. На даний момент це найвільніший, найширший і найшвидший діапазон Wi-Fi. Однак у деяких регіонах частота 6 ГГц залишається недоступною через зайнятість діапазону засобами військового, фіксованого або радіорелейного бездротового зв'язку.

— 60 ГГц. Діапазон, упроваджений в стандарті WiGig; на сьогодні використовується тільки в ньому, причому як єдиний. Значне підвищення частоти у порівнянні з більш поширеними варіантами 2,4 ГГц і 5 ГГц позитивно позначилося на якості зв'язку. Так, при тому ж теоретичному максимумі, що і в Wi-Fi 6 (10 Гбіт/с) стандарт WiGig дає більш високу фактичну швидкість обміну даними, а також менше затримок і лагів; це буває особливо важливо в іграх і деяких специфічних задачах. Зворотною стороною цих переваг є невелика дальність зв'язку навіть при використанні Beamforming (див. «Функції і можливості») вона не перевищує 10 м на відкритому просторі, а перешкода на зразок стіни може стати для 60-гігагерцового каналу непереборною. Тому в Wi-Fi обладнанні така частота зустрічається в основному серед досить специфічних пристроїв — точок доступу (у тому числі спрямованих), які розраховані на з'єднання окремих сегментів мережі в режимі моста (див. там же). Саме такий режим використання є одним з найбільш оптимальних, враховуючи властивості даного діапазону. Втім, підтримка 60 ГГц все частіше зустрічається також у споживчих гаджетах (смартфонах, ноутбуках), тому випускають і роутери під цю частоту.

— Власна частота. У рідкісних ситуаціях робота Wi-Fi обладнання можлива на власних частотах, які не підпадають під стандартні загальноприйняті значення. Використовуються такі пристрої в основному для побудови радіомостів по типу «точка-точка» і «точка-багатоточка». До розряду їх переваг можна віднести низьку частотну зашумленность від стандартних мереж Wi-Fi, і, як наслідок, підвищену дальність зв'язку. Варто відзначити, що з ноутбука або смартфона підключитися до таких пристроїв напряму неможливо. Також необхідно враховувати законодавчий аспект, оскільки в кожній країні використання частот регламентується по різному.

Кількість діапазонів і каналів бездротового зв'язку, що підтримується роутером. Уточнюється лише для моделей, які працюють більше ніж з одним діапазоном.

— Дводіапазонний (2.4 ГГц і 5 ГГц). Пристрої, що підтримують одночасно два популярних діапазони зв'язку — 2,4 ГГц і 5 ГГц — у форматі «один канал зв'язку на діапазон». Це забезпечує сумісність з більшістю стандартів Wi-Fi (див. вище), а в деяких випадках ще й позитивно позначається на якості зв'язку. Наприклад, в адаптері Wi-Fi (див. «Тип пристрою») з цією особливістю може передбачатися можливість оцінювати завантаженість обох діапазонів і автоматично вибирати менш завантажений.

— Триканальний (2.4 ГГц і 5 ГГц у 2 канали). Удосконалена версія дводіапазонного формату роботи: у діапазоні 5 ГГц зв'язок здійснюється на двох каналах. Це дає змогу, наприклад, «підняти» на одному роутері відразу три канали бездротового підключення (три видимих мережі в списку безпровідних мереж) і досягти ще більш високої пропускної здатності. Переваги такого формату особливо помітні під час роботи роутера одночасно з кількома бездротовими пристроями.

— Тридіапазонний (2.4 ГГц, 5 ГГц, 60 ГГц). Найбільш «всеїдний» різновид сучасного Wi-Fi обладнання, сумісний з усіма популярними стандартами — починаючи від застарілого 802.11 b/g й закінчуючи порівняно новим...802.11 ad. Також велика кількість діапазонів сприяє підвищенню швидкості, особливо під час роботи з пристроями з різними діапазонами.

Максимальна швидкість, що забезпечується пристроєм при бездротовому зв'язку в діапазоні 5 ГГц.

Цей діапазон використовується в Wi-Fi 4 і Wi-Fi 6 як один з доступних, в Wi-Fi 5 — як єдиний (див. «Стандарти Wi-Fi»). А максимальна швидкість уточнюється в характеристиках тому, що можливості конкретного обладнання можуть бути помітно скромніше, ніж загальні можливості стандарту. Наприклад, пристрій з підтримкою Wi-Fi 4 може видавати лише 300 Мбіт/с, хоча теоретичний максимум у даного стандарту вдвічі вище — 600 Мбіт/с. Це пов'язано з тим, що максимально можлива швидкість зв'язку досягається за певних умов (зокрема, при використанні декількох антен), і далеко не кожна модель повністю задовольняє цим умовам. Конкретні цифри в даному разі такі: значення до 500 Мбіт/с є досить скромним, найбільше пристроїв підтримують швидкості в діапазоні 500 – 1000 Мбіт/с, показники в 1 – 2 Гбіт/з можна віднести до категорії «вище середнього», а найбільш прогресивні моделі забезпечують і більше 2 Гбіт/с.

Також варто відзначити, що в цьому пункті вказується значення швидкості для ідеальної ситуації. На практиці ж вона може бути помітно менше (нерідко — в рази), особливо при великій кількості бездротової техніки, одночасно підключеної до обладнання.

Під LAN в даному разі маються на увазі стандартні мережеві роз'єми (відомі як RJ-45), призначені для дротового підключення пристроїв локальної мережі – ПК, серверів, додаткових точок доступу тощо. Кількість портів відповідає числу пристроїв, яку можна напряму підключити до обладнання дротовим способом.

Що стосується швидкості, то на сьогоднішній день найбільш популярними варіантами є 100 Мбіт/с (Fast Ethernet) і 1 Гбіт/с (Gigabit Ethernet). При цьому, завдяки розвитку техніки, гігабітних пристроїв випускається все більше, хоча на практиці така швидкість має критичне значення тільки при передачі великих об'ємів інформації. При цьому, деякі моделі крім штатної швидкості основних LAN-портів можуть мати LAN-порт 2.5 Гбіт/с, 5 Гбіт/с і навіть 10 Гбіт/с,, що має підвищену пропускну здатність.

Перепризначуваний WAN/LAN порт у конструкції пристрою, який може працювати як із зовнішньою мережею WAN, так і з локальною LAN. Таке рішення дає змогу зменшити загальну кількість портів підключення і водночас розширити функціональні можливості обладнання для гнучкої адаптації під потреби користувача.

Порт для віддаленого управління обладнанням з консольного сервера-спеціалізованого мережевого комп'ютера з можливістю конфігурування мережевих пристроїв через Ethernet-з'єднання.

Коефіцієнт посилення, що забезпечується кожної антеною пристрою; якщо в конструкції передбачені антени з різними характеристиками (характерний приклад — одночасно зовнішні і внутрішні антени), то інформація, зазвичай, вказується по найбільш високому значенню.

Посилення сигналу в цьому разі забезпечується за рахунок звуження діаграми спрямованості — подібно до того, як у ліхтариках з регульованою шириною променя зменшення цієї ширини збільшує дальність освітлення. Найпростіші всеспрямовані антени звужують сигнал в основному у вертикальній площині, «сплющуючи» область охоплення — так, що вона стає схожою на горизонтальний диск. Зі свого боку, спрямовані антени (переважно в спеціалізованих точках доступу, див. «Тип пристрою») створюють вузький промінь, що охоплює зовсім невеликий простір, зате дає досить солідне посилення.

Конкретно ж коефіцієнт посилення описує, наскільки потужним виходить сигнал на основному напрямку антени в порівнянні з ідеальною антеною, що рівномірно поширює сигнал на всі боки. Разом з потужністю передавача (див. нижче) це визначає сумарну потужність обладнання і, відповідно, ефективність і дальність зв'язку. Власне, для визначення сумарної потужності достатньо додати коефіцієнт посилення в dBi до потужності передавача в dBm; dBi і dBm в даному разі можна розглядати як одні і ті ж одиниці (децибели).

Загалом подібні дані рідко потрібні пересічному користувачеві, однак вони можуть знадобитися в деяких специфічних ситу...аціях, з якими доводиться мати справу фахівцям. Детальні методики розрахунків для таких ситуацій можна знайти в спеціальних джерелах; тут же підкреслимо, що не завжди має сенс гнатися за високим коефіцієнтом підсилення антени. По-перше, як говорилося вище, це досягається ціною звуження оласті охоплення, що може створювати незручності; по-друге, занадто сильний сигнал теж нерідко буває небажаним, детальніше див. «Потужність передавача».

Загальна кількість в роутері антен, що відповідають за зв'язок в діапазоні 2,4 ГГц. Детальніше про кількість антен див. «Всього антен», про діапазоні — Частотний діапазон».